ДФСУ у листі від 28.09.2015 р. №9062/Б/99-99-17-02-02-14 роз’яснила, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер.
Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).
Аналогічної позиції дотримується й Мінфін (листи від 27.11.2006 р. № 31-34000-20-23/25136, від 09.07.2007 р. № 31-34000-20/23-4579/480, від 30.05.2011 р. № 31-08410-07-27/13794).
Проте варто звернути увагу, що позиція податківців щодо функцій, які виконує рахунок-фактура і чи можна його вважати первинним документом, час від часу змінюється. Особливо у випадках, коли такий рахунок-фактура складається про обсяг наданих послуг.
Наприклад, стосовно послуг, які надаються резидентом України нерезиденту, і податківці, і НБУ погодилися із тим, що рахунок-фактура (інвойс) може вважатися документом, який підтверджує факт надання послуг і дає можливість їх надавачу знятися з валютного контролю .
Більш того пункт 201.11 ПКУ містить у собі норму, яка дозволяє відносити до податкового кредиту суми ПДВ, зазначені, зокрема, у готельному рахунку або рахунку, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами. Якби такі рахунки мали лише інформаційний характер і не свідчили про факт надання послуг, хіба їх можна було б використовувати як підтвердження права на податковий кредит?
Знають про особливості документообігу осіб, які реалізують послуги, визначаючи їх обсяг показниками приладів обліку, зокрема, операторів зв'язку і самі податківці. Так, якщо подивимося на лист ДФСУ від 26.05.2015 р. № 11051/6/99-99-19-03-02-15, контролери чудово розписують, як саме оформлюється надання та оплата телекомунікаційних послуг і жодного разу не згадують про необхідність складання при цьому актів.
Тож, не все так однозначно, як сказано в цьому листі. А тим суб’єктам господарювання, які не бажають ризикувати, радимо у договорі із постачальником зазначати, що рахунок-фактура буде документом, за яким проводиться не тільки оплата, а і підтверджується факт надання послуг протягом певного періоду.
