Знову зазнала змін стаття 119 Кодексу законів про працю України: скасоване річне обмеження строку дії гарантій щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку; а роботодавці можуть сподіватися на компенсацію витрат на збереження середнього заробітку за всі категорії працівників, які проходять військову службу в особливий період.
Із початку антитерористичної операції в Україні неодноразово зазнавали змін законодавчі акти, що регламентують питання соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Законодавець мав оперативно реагувати на виклики часу, через що норми окремих законів інколи не узгоджувалися суперечили одна одній.
З метою узгодження окремих положень законодавства, зокрема норм статей 36, 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП), статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон про військову службу), визначення строків, протягом яких за громадянам України, призваними на військову службу, зберігаються гарантії, передбачені КЗпП, 14 травня 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 433-VIII (далі — Закон № 433).
Закон № 433 опубліковано в газеті «Голос України» від 10.06.2015 № 101, набрав чинності 11.06.2015. Відтак з цієї дати діють і змінені редакції КЗпП і Закону про військову службу.
Що ж змінилося?
КЗпП гармонізовано із Законом «Про військовий обов’язок і військову службу»
За мирних часів призов на строкову військову службу є підставою для припинення трудового договору (п. 3 ст. 36 КЗпП). Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 № 116-VIII (далі — Закон № 116) гарантії щодо збереження місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності (далі — організація) поширено на працівників — громадян України, які призиваються на строкову військову службу в особливий період. Гарантії згідно із Законом про військову службу призовники отримали з 08.02.2015 (дата набрання чинності Законом № 116).
При цьому Законом № 116 законодавець вніс зміни лише до Закону про військову службу (ст. 39 «Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація»). Натомість, до КЗпП відповідних змін не було внесено, і це викликало чимало проблем під час весняного призову, адже працівники кадрових служб керуються у роботі насамперед КЗпП, та не завжди встигають відстежувати зміни в інших актах законодавства.
Закон № 433 привів у відповідність норми КЗпП і Закону про військову службу. Наразі частина третя статті 119 КЗпП передбачає однакові гарантії як для працівників, призваних на військову службу у зв’язку з мобілізацією, так і для тих, хто призивається на строкову військову службу в особливий період. Обидві категорії працівників підлягають увільненню від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.
Скасовано річне обмеження терміну дії гарантій статті 119 КЗпП
Згідно зі змінами, внесеними до статті 119 КЗпП з 01.04.2014 (Закон України від 27.03.2014 № 1169-VII), строк дії гарантій щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за мобілізованими працівниками визначався як «не більше одного року». Наразі після змін, внесених Законом № 433, відповідні гарантії поширено до фактичної дати звільнення з військової служби.
Уточнено строк дії гарантій для працівників, які продовжили військову службу на умовах контракту
Строк дії гарантій для працівників, які після оголошення демобілізації продовжують службу на умовах контракту визначається відтепер як «на строк укладеного контракту».
Компенсація витрат за кошти державного бюджету — за всіх працівників, які проходять військову службу в особливий період
Закон № 433 знімає з порядку денного болісне для роботодавців питання: чи компенсуватимуть за рахунок державного бюджету витрати на збереження середнього заробітку за призваних на строкову військову службу і за «контрактників». Відповідь — так. Утім, для реалізації цієї новели спочатку Уряд має внести зміни до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105 (діє з 17.03.2015) або прийняти інший нормативний акт з відповідного питання (згідно з ч. 2 Прикінцевих положень Закону № 433 зробити це Кабмін має у місячний строк з дня набрання чинності означеним законом).
Призов на строкову службу є підставою для припинення трудового договору лише в мирний час
Остання зміна, яка заслуговує на увагу кадрової спільноти, — це уточнення формулювання пункту 3 статті 36 КЗпП: підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП.
Отже, в особливий період ані призов (на строкову службу чи на військову службу у зв’язку з мобілізацією), ані добровільний вступ на військову службу на умовах контракту «до закінчення особливого періоду», ані продовження військової служби на умовах контракту не тягнуть за собою звільнення працівника. За працівником, який виконує свій громадянський обов’язок із захисту Вітчизни, робоче місце і середній заробіток мають бути збережені.
Ірина Іванченко