Незадоволення вимог платника податків судами першої та апеляційної інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу, яким здійснено донарахування податкових зобов’язань, передбачає запуск процедури настання для платника податків певних негативних наслідків. У такому разі, виникає патова ситуація, коли з одного боку, платник має право оскаржити зазначені рішення до суду касаційної інстанції, а з іншого, – у зв’язку з набранням законної сили (після перегляду в апеляції) рішенням суду, яким відмовлено в задоволенні вимог платника, для нього уже настають негативні наслідки.
Такі наслідки виникають у зв’язку з тим, що сума визначеного в рішенні контролюючого органу грошового зобов’язання вважається узгодженою. Проте, оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку, саме по собі, не зупиняє настання наслідків узгодження суми податкового зобов’язання, крім випадків задоволення судом касаційної інстанції клопотання скаржника про зупинення виконання рішень.
Сума податкового зобов’язання, визначена податковим органом, вважається узгодженою з дня закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання рішенням суду законної сили. Постанова суду набирає законної сили після її перегляду судом апеляційної інстанції. Якщо апеляційна скарга не подавалась, то після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Поряд з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено право на оскарження в касаційному порядку судових рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції.
Саме по собі подання касаційної скарги не зупиняє настання наслідків узгодження сум грошового зобов’язання. Проте, суд касаційної інстанції за клопотанням скаржника може вирішити питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються, що в свою чергу відтермінує момент узгодження грошового зобов’язання до перегляду рішень судом касаційної інстанції. Якщо не було позитивно вирішено клопотання про зупинення судових рішень попередніх інстанцій, до винесення рішення судом касаційної інстанції, грошове зобов’язання вважається узгодженим.
У такому разі, платник податків зобов'язаний самостійно погасити заборгованість, а також пеню та штрафні санкції, за їх наявності, протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження, тобто, через 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили.
У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, сума несплаченого грошового зобов’язання вважається податковим боргом. У зв’язку з чим, контролюючий орган надсилає (вручає) платникові податкову вимогу.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання, тобто не раніше 11-ого дня після набрання рішенням законної сили.
З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає у разі несплати у строки, суми грошового зобов'язання – з дня виникнення податкового боргу.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим.
Відмова платника податків від підписання акту опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Наслідки недопущення інспектора для здійснення опису майна
У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.
У такому разі, контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акту опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акту про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення вищезазначених актів, зобов'язаний надіслати банкам, іншим фінансовим установам, а також платнику податків рішення про складення актів, яке є підставою для поновлення видаткових операцій та скасування заборони на відчуження майна.
До прийняття відповідного рішення контролюючим органом платник податків не має права відчужувати таке майно.
Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою контролюючого органу, а також у разі, якщо контролюючий орган впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.
У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди контролюючого органу за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.
Адміністративний арешт
Адміністративний арешт майна платника податків накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Натомість арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.
Наведені норми кореспондуються з приписом п.94.4 ст. 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми випливає, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.
При цьому для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Так, відповідно до пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
При цьому суд повинен встановити відсутність відповідного майна не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.
У свою чергу, відповідно до п. 95.2 ст.95 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.
При цьому сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Отже, арешт може стосуватися лише того майна (коштів), яке є необхідним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.
Одночасно судам варто враховувати, що Податковим кодексом України вживаються два поняття, які позначають арешт коштів на рахунках платника податків - власне арешт коштів та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.
Аналіз норм Податкового кодексу України, а також чинного законодавства, що регулює банківську діяльність і порядок здійснення безготівкових розрахунків, дає підстави для висновку про тотожність зазначених понять для цілей регулювання податкових правовідносин. Таким чином, накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною передумовою для зупинення видаткових операцій на таких рахунках.
При цьому зазначені вимоги можуть бути розглянуті судами як у загальному порядку позовного провадження, так і за поданням органу державної податкової служби про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, внесеного до суду в скорочені строки, протягом 96 годин.
При цьому в усіх випадках суд постановляє рішення про зупинення видаткових операцій платника податків шляхом накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі, або про накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі.
Висновки
Отже, на 11-й день з моменту набрання рішенням законної сили виноситься податкова вимога, що є підставою для накладення податкової застави. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
При цьому, у випадку задоволення судом касаційної інстанції скарги платника та, відповідно, скасування рішення про визначення грошового зобов’язання, зазначені заходи підлягають скасуванню.