ДФСУ у підкатегорії 135.01 ЗІР відповіла, який порядок оскарження платниками податків дій посадових осіб контролюючих органів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР із змінами та доповненнями кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Закон України від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 393) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права, зокрема, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Згідно з абзацом четвертим п. 2 розд. ІІ Порядку розгляду звернень та особистого прийому громадян у Державній фіскальній службі України та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2015 № 271, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2015 за № 484/26929 (далі – Порядок), визначено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.
Пунктом 4 розд. ІІ Порядку визначено, що звернення може бути подане як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою під час особистого прийому) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до законодавства України (у тому числі під час особистого прийому).
Звернення в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подаються їх законними представниками.
Відповідно до п. 5 розд. ІІ Порядку звернення громадян мають бути оформлені відповідно до вимог ст. 5 Закону № 393. У зверненні зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковано або написано від руки розбірливо і чітко, підписано заявником (групою заявників) із зазначенням дати.
Письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, зі змісту яких неможливо встановити авторство, визнаються анонімними.
Звернення, оформлене без дотримання вимог ст. 5 Закону № 393, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не пізніше ніж через десять днів від дня надходження, крім випадків, передбачених частиною першою ст. 7 Закону № 393. Копія такого звернення та другий примірник роз’яснення залишаються у справі підрозділу із роботи зі зверненнями громадян (п. 12 розд. ІІ Порядку).
Анонімні звернення розгляду не підлягають (крім анонімних повідомлень про порушення вимог Закону України ”Про запобігання корупції”). Анонімні звернення після реєстрації доводяться до відома керівників структурних підрозділів відповідно до їх функціональних повноважень. Оригінал або копія анонімного звернення разом із другим примірником роз’яснення підшиваються до справи (п. 16 розд. ІІ порядку).
Забороняється направляти скарги громадян на розгляд тим органам чи посадовим особам, дії або рішення яких оскаржуються (п. 4 розд. ІІІ Порядку).
Якщо у зверненні поряд з питаннями, що належать до компетенції органу ДФС, порушуються питання, які підлягають вирішенню в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування, то при наданні відповіді на звернення роз’яснюється порядок вирішення таких питань (п.5 розд. ІІІ Порядку).
Початком строку розгляду звернення вважається день його реєстрації в органах ДФС, а закінченням - день направлення відповіді заявнику (п. 10 розд. ІІІ Порядку).
Також, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV із змінами та доповненнями юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.