Загальновідомо, що при позиці валюти для достовірності достатньо скласти розписку. Оригінал розписки свідчитиме про надання суми коштів під проценти (чи без), а також строк користування позиченими грошима.
Розглянемо доволі цікавий текст розписки, з приводу якої й виник спір в суді: “...Петрик І.І. Бере у Іваника В.В. Суму коштів у 300 тисяч доларів, яку зобов'язується повернути до 5 грудня 2008 року... Дата та підпис позичальника Петрика І.І.”
Гроші передано у присутності двох свідків, але додатково документів про передачу не складено.
Якщо сторони прийшли до суду, то зрозуміло, що позичальник коштів вчасно не повернув. Підтвердженням цьому був оригінал розписки у позикодавця. Але, з огляду на зміст розписки, у суду виникло кілька запитань:
1. Чому на розписці немає підпису позикодавця, адже це двосторонній правочин?
2. Чому факт передачі коштів не підтверджений окремим документом (актом передачі тощо), адже зміст розписки говорить про “бере”, а не “взяв” відповідну суму грошей у позику?
3. Чому не визначено, в якій саме валюті видана позика — назва валюти “долар” є у вжитку країн США, Австралії, Канади тощо?
Враховуючи відповіді на ці запитання, суди в результаті відмовили у задоволенні позову про повернення позичених коштів.
Переглядаючи цю справу, Верховний суд звернув увагу на моменти, які варто враховувати при укладанні боргових розписок.
Зокрема, слід звертати увагу не на назву документа, а на ті важливі (істотні) умови договору, які позикодавець та позичальник вважає за необхідне вказати. Адже, як зазначає ВСУ, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення позичених коштів, несе позичальник, а позикодавець набуває тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Тому, якщо розписка містить лише факт прийняття позичальником відповідної суми коштів та обов'язок її повернення на певну дату, підпис позикодавця не свідчить про недійсність такої розписки.
За наведеного змісту розписки вона є доказом не лише факту укладення договору (надання позики), але й факту передачі грошової суми позичальнику. Тому, відповідь на друге запитання — цілком достатньо вказати безпосередньо у розписці факт отримання коштів (“взяв” чи “бере” значення не мають, якщо є свідки передання коштів позичальнику).
Не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг (США, Австралії чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку. Тож, якщо позикодавець не доведе, що позичав саме долари США, то сума поверненого боргу може, в кращому випадку, значно зменшитись, а в гіршому — взагалі не повернутись до власника.
Верховний суд повернув справу на новий розгляд. Проте чи вдасться через проблеми зі змістом розписки повернути борг —невідомо.