Мінсоцполітики звертає увагу на:
• можливість зміни власником підприємства або уповноваженим органом тривалості робочого часу;
• можливість поділу відпустки без збереження заробітної плати.
Щодо встановлення чи зміни тривалості робочого часу Мінсоцполітики роз’яснює: підприємства у межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Водночас потрібно врахувати, що:
1) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Тобто це максимальна тривалість робочого часу, яка не може бути збільшена ні колективним, ні трудовим договорами. Проте за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці при цьому провадиться пропорційно до відпрацьованого часу;
2) працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Але, обмеживши максимальну тривалість обідньої перерви двома годинами, законодавство не визначає її мінімальної тривалості. Проте її тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення. Тривалість перерв для відпочинку та харчування встановлюється роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством та Галузевою угодою.
Щодо можливості надання відпустки без збереження заробітної плати, то КЗпП та Законом «Про відпустки» встановлено два види таких відпусток: надані в силу закону (підстави та строки наведені у ст. 25 Закону «Про відпустки») та надані за погодженням сторін (категорія відпусток за сімейними обставинами та з інших причин — ч. 2 ст. 84 КЗпП).
При цьому Мінсоцполітики не вбачає можливості поділу на частини відпустки, яка надана без збереження заробітної плати. Справді, ані КЗпП, ані Закон «Про відпустки» не містять заборони щодо поділу такого виду відпусток. Проте Мінсоцполітики, на нашу думку, має рацію, адже за аналогією з приписами ст. 79 КЗпП в частині поділу щорічної відпустки, норма ст. 84 КЗпП та ст. 25 — 26 Закону «Про відпустки» не містять спеціальних приписів щодо поділу таких відпусток з дотриманням трудових прав працівника та мінімального строку такої відпустки у разі її поділу.
Не надано також і можливості встановлення інших строків для відпусток без збереження заробітної плати колективним чи трудовим договором.