Насамперед нагадаємо, що згідно зі ст. 2 Закону №504 і ст. 74 КЗпП громадяни України та іноземні громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями, мають право на відпустку певної тривалості (в більшості випадків не менш ніж 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору) зі збереженням на цей період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Іншими словами, працівник за кожен відпрацьований місяць поточного року отримує гарантоване право на 2 календарні дні відпустки в майбутньому, а у підприємства виникають зобов'язання тоді ж оплатити працівникові ці дні. При невикористанні працівником належної йому відпустки підприємство зобов'язане виплатити йому відповідну компенсацію.
Відповідно до ст. 23 Закони №504 витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6, 7, 8, 13, 14, 15, 151, 16, 181 і 19 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці. Тобто працівник отримує за дні відпустки гарантовану заробітну плату, розмір якої на період відпустки визначається згідно з Порядком №100.
Норма, що міститься у ч. 5 ст. 11 Закону №504, забороняє ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2-х років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами або з особливим характером роботи.
Зазначимо, що право на відпустку забезпечується в т. ч. забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, перелічених у ст. 24 цього Закону (ст. 2 Закону №504), якою можливість відмови працівника від відпустки взамін на її компенсацію не передбачена.
Отже, якщо працівникові належним чином оформлено чергову щорічну відпустку, він отримав відповідну суму відпусткових, але продовжує виконувати в цей період свої посадові обов'язки, то це виглядає таким чином. Працівник вже отримав компенсацію за невикористану відпустку і також отримає заробітну плату за роботу в період відпустки, що є порушенням трудового законодавства.
У цьому разі найпростіший варіант — укладення з таким працівником цивільно-правового договору на виконання робіт або надання послуг. Наприклад, Мінпраці в листі від 06.08.2004 р. №18-429 цілком допускає таку можливість, кажучи про те, що підприємство-роботодавець може укласти зі своїм працівником, який перебуває в черговій відпустці, договір підряду на час відпустки для виконання останнім певних робіт.
Є ще варіант для підприємства: можна прийняти такого працівника на роботу за строковим трудовим договором за сумісництвом. Однак у цьому разі посада повинна бути іншою, ніж та, яку працівник обіймає на підприємстві як штатний працівник.
Адже відповідно до ст. 10 Закону №504 до настання 6-місячного терміну безперервної роботи в перший рік на підприємстві сумісникові за його бажанням надається щорічна відпустка повної тривалості одночасно з відпусткою за основним місцем праці.
Тобто ніхто не може зобов'язати сумісника до одночасної відпустки. І працівник має право піти у відпустку тільки за основним місцем праці, продовжуючи працювати за сумісництвом. Або навпаки, може взяти щорічну відпустку на роботі за сумісництвом незалежно від часу надання відпустки за основним місцем праці. Тоді отримання за один і той самий період відпусткових і заробітної плати не повинно вважатися порушенням трудового і «відпускного» законодавства.
Олена Рижикова
БУХГАЛТЕР & ЗАКОН