Безоплатні відпустки надаються на підставі ст. 25 та 26 Закону про відпустки. Виключення встановлено лише для періоду карантину, про що ми писали тут.
За вимогами статті 25 Закону про відпустки певній категорії працівників, визначених в даній нормі, за їх бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати на термін, який не перевищуватиме кількість передбачених законодавством календарних днів.
Наприклад: пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно (п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону). Якщо при написані заяви на відпустку працівником буде вказано термін надання такої відпустки – 15 календарних днів, то у даного працівника в подальшому, до закінчення календарного року, виникає право на отримання в черговий раз такої відпустки строком до 15 календарних днів.
Щодо надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін визначених ч. 1 ст. 26 Закону, то така відпустка може надаватися працівникові за сімейними обставинами та з інших причин на термін обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом але не більше 15 календарних днів на рік.
Якщо при написанні заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати працівник вказує кількість календарних днів, які менше ніж максимальна кількість, передбачена ч. 1 ст. 26 Закону, то у працівника виникає право на протязі календарного року на отримання при необхідності відпустки без збереження заробітної плати на невикористану ним кількість передбачених законодавством календарних днів. При цьому також необхідно узгодити дане рішення працівника з власником або уповноваженим ним органом.
Зауважимо, що таку позицію підтримують не всі. Можливість ділення на частини відпустки без збереження зарплати законодавством не передбачена. Згідно зі ст. 12 Закону №504 ділити на частини можна тільки щорічну відпустку. Саме на цьому акцентує увагу Мінсоцполітики у своєму листі від 03.02.2012 р. №31/13/133-12.
Що ж робити? Якщо не бажаєте суперечок при перевірці Держпраці, якщо працівник хоче взяти відпустку без збереження зарплати з однієї із підстав, передбачених ст. 25, 26 Закону про відпустки, він має право зробити це одноразово протягом року, незалежно від тривалості такої відпустки, обраної працівником. Зокрема, якщо працівник бажає скористатися правом на відпустку без збереження зарплати за угодою з працедавцем (ст. 26 Закону про відпустки) терміном до 15 календарних днів, він має право це зробити одноразово протягом року (тобто взяти 1, 3, 5, 10 днів або максимально 15 днів). А більше отримати відпустку з такої підстави протягом цього календарного року він не зможе. Зауважимо, що Законом про відпустки також не передбачено можливість перенесення невикористаних днів відпустки без збереження зарплати на наступні роки.
