7 червня 2017 року Верховний Суд України в рамках справи №923/1233/15 вказав, що перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
Так, за змістом ст. 256, 257, 261, 262, 267 ЦКУ, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
В свою чергу, 06 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №640/10523/16-ц, провадження №61-20035св18 (ЄДРСРУ №74598567) наголошує, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦКУ) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 ЦКУ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом ст. 512 ЦКУ у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Відповідно до ст. 516 ЦКУ заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Однак, зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦКУ).
Вказана позиція була підтверджена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року в рамках справи №904/3280/18 (ЄДРСРУ №79718705) в якій суд зазначив наступне.
Згідно зі статтями ст. 512, 514 ЦКУ кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
У ЦКУ позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ).
Відповідно до ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
При цьому відповідно до ч. 1 та 5 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Між тим, відповідно до ст. 262 ЦКУ заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
А як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Згідно ж із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Евгений Морозов,
Адвокат (судебная защита), магистр права