• Посилання скопійовано

Чи є курсова різниця упущеною вигодою при наданні гривневої позики?

Кредитор не має права на стягнення курсової різниці, якщо він визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання

Чи є курсова різниця упущеною вигодою при наданні гривневої позики?

30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №727/1657/16-ц, провадження №61-20851св18 (ЄДРСРУ №79806101) досліджував питання в тому числі, щодо стягнення збитків у вигляді курсової різниці та упущеної вигоди.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів за договором позики відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦКУ кредитор протягом усього часу до спливу встановленого договором строку виконання основного зобов'язання має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦКУ, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦКУ.

Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк виконання договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов'язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред'явлення вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦКУ грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

В момент зарахування грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.

Статтею 599 ЦКУ встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики, ці зобов'язання вважаються припиненими.

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості зобов'язання за кредитним договором припиняється.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 308/10886/15-ц (провадження № 61-18734св18).

Верховний Суд також ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦКУ, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Між тим відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦКУ, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п. 8 ст. 16 ЦКУ зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі ст. 22 ЦКУ.  Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦКУ, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦКУ, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦКУ, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 ЦКУ, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 623 ЦКУ при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 ЦКУ).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року № 6-237цс16.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між: датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків; датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. У зв'язку з чим зроблено висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

ВИСНОВОК: Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 347/1561/15, від 13.03.2018 року у справі №357/16594/15-ц (провадження №14-69 цс18),  постановах Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №361/1936/16-ц, від 31.10.2018 року у справі №357/16594/15-ц (провадження №61-1305св18).

Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права

Джерело: ЛІГА.блоги

Рубрика: Право і відповідальність/Судова практика

Зверніть увагу: новинна стрічка «Дебету-Кредиту» містить не тільки редакційні матеріали, але також статті сторонніх авторів, роз'яснення співробітників фіскальної служби тощо.

Дані матеріали, а також коментарі до них, відображають виключно точку зору їх авторів і можуть не співпадати з точкою зору редакції. Редакція не ідентифікує особи коментаторів, не модерує тексти коментарів та не несе відповідальності за їх зміст.

30 днiв передплати безкоштовно!Оберiть свiй пакет вiд «Дебету-Кредиту»
на мiсяць безкоштовно!
Спробувати

Усі новини рубрики «Судова практика»