5 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/6203/13-а, адміністративне провадження №К/9901/3574/18 (ЄДРСРУ № 85425593) досліджував питання щодо збитковості господарської операції або неотримання доходу, як ознаки фіктивності підприємництва.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГКУ господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з ст. 6 ГКУ одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
За правилами ст. 42 ГКУ, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ч. 1 ст. 43, ст. 44 ГКУ, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Отже, свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності.
Згідно з пп. 14.1.136 ПКУ господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Розглядувана позиція узгоджується із змістом пп. 14.1.231 ПКУ, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції.
Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.
Даний висновок узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі №2а-1670/7883/12, від 18.03.2019 року у справі № 818/3838/15, від 26.04.2019 року у справі № 803/173/18.
Втім віднесення операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за ціну придбання товарно-матеріальних цінностей.
На користь такого висновку свідчить й правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 09 червня 2015 року у справі позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яка має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до п. 8 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАСУ.
Верховний суд зазначає, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не завжди свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції.
Аналогічний висновок зроблений у постановах Верховного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 802/462/14-а, адміністративне провадження №К/9901/3160/18 (ЄДРСРУ № 85425191), від 23 липня 2019 року по справі № 802/2386/14-а, касаційне провадження №К/9901/6533/18 (ЄДРСРУ № 83304347) та ін.
Євген Морозов
Адвокат (судовий захист), магістр права
