Сайт alibi.dp.ua розповідає, що 12 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №400/1821/19, адміністративне провадження №К/9901/2287/20 (ЄДРСРУ №88150356) досліджував питання щодо відмінності трудового договору від цивільно – правової угоди та неналежності оформлення угоди між замовником та виконавцем.
З першу необхідно акцентувати увагу на те, що Верховний Суд в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №804/6962/17 (п.31) та від 25 листопада 2019 року у справі №620/392/19 (п.32) зазначив: «Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо».
Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦКУ.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦКУ, згідно з якою договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 ЦКУ виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частинами 1 та 2 ст. 837 ЦКУ передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч. 1 ст. 839 ЦКУ підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
(!!!) Верховний Суд наголошує, що підрядні (цивільно-правові) угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
У свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.
Штрафів не запобігти якщо: 1) покладені на працівників обов`язки (робота) не є юридично самостійними і здійснюються в межах діяльності роботодавця із систематичним виконанням певних функцій, отриманням винагороди, а також відповідним підпорядкуванням, що притаманно до відповідної професії працівника роботодавця; 2) якщо угоди, укладені роботодавцем (замовником) з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
Окрім цього, сам факт не визнання договорів про надання інформаційно-консультативних послуг в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини, які виникли між зазначеними в акті особами, є саме цивільно-правовими, а не трудовими.
Аналогічний правовий висновок міститься в п. 38 постанови Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі №0840/3690/18.
ВИСНОВОК: Щоб відносини, які виникли між роботодавцем (замовником) та працівниками (виконавцями) не відповідали ознакам трудових відносин необхідно щоб вони:
- не носили систематичний та триваючий характер;
- виконавці не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- метою відносин був саме результат, а не процес який повинен підтверджуватися актами приймання – передачі послуг.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №160/8664/18 від 24 жовтня 2019 року.
Для найхитріших. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду по справі №817/2331/16 від 03.10.2018 року, перевірка роботодавцем кваліфікації майбутнього працівника або навчання його навикам, необхідним для подальшої роботи, шляхом допуску його до роботи без оформлення з ним трудових відносин є незаконною.