Коментар до постанов ВС від 05.06.2020 р., справа №922/3578/18,
від 25.06.2020 р., справа №910/4926/19
Зміст справи
У коментованій справі №922/3578/18 сторони передбачили за прострочення виконання грошового зобов’язання наступне: «Сторони домовились, що у випадку неотримання оплати за поставлений товар Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% від суми боргу за кожен день прострочки (згідно зі ст. 536 ЦКУ та ч. 2 ст. 625 ЦКУ)».
Що таке ці 2% — пеня (ст. 549 ЦКУ) чи проценти за користування чужими коштами (ст. 536 ЦКУ, ч. 6 ст. 232 ГКУ)? Чи це ті самі річні проценти, зазначені у ч. 2 ст. 625 ЦКУ?
Після прострочення платежу з’ясувалося, що розуміють зазначену вище умову договору сторони по-різному.
Так, кредитор (продавець товару) звернувся до суду з вимогою від боржника (покупця) сплатити 2% від суми боргу, виходячи з розрахунку 730% річних. Таких процентів за користування кредитами не встановлюють навіть банки, тому ви можете здогадатися, якою була реакція боржника.
Втім, навіть у судів було різне тлумачення цієї умови договору.
Рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції, вивчивши текст цієї умови договору, вирішив, що у ній йдеться про проценти за користування чужими коштами. А отже, тлумачитись і застосовуватись ця умова має згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
При цьому, аналізуючи ч. 2 ст. 625 ЦКУ, суд дійшов висновку, що за порушення виконання грошового зобов`язання на покупця покладається відповідальність у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення. А кредитор мав можливість порахувати не тільки щоденний, а й річний розмір таких процентів, оскільки кількість днів у календарному році є сталою.
Тож суд вирішив, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦКУ дозволяють сторонам у договорі змінювати як розмір процентів, так і спосіб/порядок їх обрахунку.
Також місцевий суд зауважив, що пеня, передбачена ст. 549 ЦКУ, та проценти за ст. 536 ЦКУ жодним чином не збігаються за обсягом понять, з огляду на те, що
- пеня є способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності,
- проценти є встановленою законом або договором платою за користування чужими грошовими коштами.
Тобто правова природа понять «пеня» та «проценти за користування чужими грошовими коштами» є різною. І в цьому випадку пені не було!
Рішення апеляційного суду
Апеляційний суд навпаки вирішив, що пеня тут була.
Він зазначив, що даний пункт договору слід тлумачити як санкцію за невиконання договірних зобов`язань, що за своєю правовою природою є пенею, бо визначена у спосіб розрахунку за один день, як передбачає ст. 549 ЦКУ.
А раз так, то її нарахування обмежується Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
До речі, і щодо трактування судом першої інстанції правил визначення процентних умов у договорі, апеляційний суд мав власну думку. Він погодився, що у розумінні ст. 536, 692 ЦКУ проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Водночас договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Яка різниця – проценти це чи пеня?
Отже, що ми маємо в результаті: сторони у договорі прописали, що за прострочення виконання слід сплатити інфляційні за весь час прострочення та 2% від суми боргу за кожен день прострочки. І назвали вони це – платою за користування чужими грошима (проценти). Суд першої інстанції погодився з цим, а ось апеляція назвала це пенею та обмежила відповідальність подвійною обліковою ставкою НБУ.
Ви запитаєте: а яка різниця, як це все називати та в якому порядку/розмірі застосовувати, якщо це все плата боржника за несвоєчасні грошові розрахунки?
Різниця є і полягає вона у тому, що:
1) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦКУ).
Розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ (ст. 3 Закону №543/96-ВР). Але сторони у договорі можуть зменшити розмір пені.
Порядок обрахунку (за кожен день прострочення) – не змінюється у договорі.
Строк давності – один рік.
2) штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГКУ, ч. 1-2 ст. 536 ЦКУ).
Розмір процентів, як і період нарахування (більше чи менше ніж 6 місяців) може бути змінений договором.
Порядок/спосіб його визначення/обрахування ст. 536 ЦКУ не визначений.
Строк давності – один рік;
3) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).
Сторони договору можуть змінити лише розмір процентів річних (менше або більше ніж 3%) та сплачуються лише на вимогу кредитора.
Порядок обрахунку визначений як «...річні від суми боргу».
Строк давності – 3 роки.
Тобто очевидно: якщо це пеня, то в неї є максимальний розмір, встановлений державою (і зазначити більше в договорі не можна). А ось два інші варіанти максимального розміру не мають. Порядок обрахунку пені змінити не можна, а у двох інших варіантах – це можливо.
Тобто визнати платіж, зазначений в договорі як вид відповідальності, пенею, боржнику вигідніше.
До того ж у кожного з цих платежів власні строки давності, і для пені він становить 1 рік (а для річних процентів – 3 роки).
Позиція Верховного Суду
Враховуючи не лише різну правову природу, а розмір та спосіб/порядок обрахунку зазначених платежів, Верховний Суд вирішив, що в цьому випадку була пеня.
При цьому він звернув увагу ще на два нюанси:
- Чому це не річні проценти? За ст. 625 ЦКУ, сторони у договорі можуть змінити розмір процентів, проте саме річних, а не будь-яким іншим способом, описаним у договорі. Закон обмежує свободу сторін в укладенні договору та забороняє визначати іншу методику нарахування процентів (ст. 693, 536, 625 ЦКУ), ніж встановлено ст. 625 ЦКУ. Тобто те, що з самого початку в договорі було зазначено 2% за день призвело до того, що ВС такий платіж не визнав річними процентами.
- Чому це не проценти за користування чужими грошовими коштами? Оскільки ці проценти нараховуються не з дати відвантаження товарів, а за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою – це санкція за порушення договору, а не плата за користування коштами. Тобто такі проценти підпадають під визначення пені.
У результаті суд зменшив розмір платежу (пені) від боржника з 654 163,36 грн (яких вимагав кредитор) до 20 935,59 грн. Таке суттєве зменшення сталося тому, що ВС вирішив, що ця пеня мала рахуватися за період шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Як треба було укласти договір, щоб не було спорів?
Можна було обрати один з можливих варіантів:
Варіант 1. «Сторони домовились, що у випадку неотримання оплати за поставлений товар Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% річних від суми боргу».
Варіант 2. «Сторони домовились, що у випадку неотримання оплати за поставлений товар Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (або, наприклад, 05%) за кожен день прострочки».
А якщо розмір річних сторони встановили у розмірі 0%?
Таке теж буває. Відповідну норму суд побачив у договорі поставки, що укладався через публічні закупівлі, а покупцем товарів – орган державної влади (Міноборони). Питання було не просте, адже треба було не лише визначити, чи не суперечила така умова договору чинному законодавству, а й відповісти, чи не є вона зловживанням з боку Міноборони. Так виникла справа №910/4926/19.
ВС в рішенні по ній зазначив, що за змістом ст. 625 ЦКУ сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних.
Займенник «інший» в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше.
У коментованій справі №910/4926/19 проценти, визначені у договорі, є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% – це розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру.
Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦКУ та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0%. На думку ВС, це і є реалізація принципу свободи договору: встановили у договорі, проте розмір визначили як «0%».
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
