Коментар до постанови ВС від 07.10.2020 р. у справі №523/14396/19
У ситуаціях, коли працівник отримує позитивне для себе судове рішення, яким на роботодавця покладається обов’язок виплати середнього заробітку, іншої компенсації та моральної шкоди, суд вказує в цьому рішенні певну суму. Як правило, не уточнюється, що з цієї суми ще треба сплатити податки.
Звідси виникає конфлікт.
З одного боку, судове рішення треба виконати. Якщо суд вказав виплатити, наприклад, 10 000 грн, то саме 10 000 грн треба виплатити. Принаймні, так часто трактує цю ситуацію виконавча служба, яка контролює виконання рішень суду.
З іншого боку, такі виплати, як правило, є оподаткованим доходом фізособи. А роботодавець (навіть колишній) в цій ситуації є податковим агентом. І має утримати з цього доходу ПДФО та ВЗ за рахунок такого доходу. Тож, на руки працівник отримає кошти вже після утримання податків. А значить, в розмірі меншому, ніж зазначено у судовому рішенні.
Заплатити ПДФО та ВЗ за рахунок роботодавця означатиме створити новий оподаткований дохід у працівника. На цьому наполягають податківці.
Тож, логічно, що роботодавці сплачують податки за рахунок фізособи.
Як до цього ставляться суди?
Суди вважають такі дії роботодавця цілком законними та такими, що не порушують прав працівників. Так, у справі №359/10023/16-ц ВС наголосив, що оскільки справляння і сплата податків (ПДФО та ВЗ) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Аналогічної позиції ВС дотримувався і у справі №817/893/17, яку ми коментували тут.
Але виконавча служба проти
Ситуація значно ускладнюється, якщо працівник отримує в суді виконавчий лист та звертається до державного виконавця за примусовим виконанням судового рішення.
Проте, навіть, якщо роботодавець виконує рішення суду добровільно, це не вирішує проблеми стягнення суми, вказаної у судовому рішенні, у повному обсязі.
Розглянемо, що відбувається, коли виконавчий лист потрапляє до державної виконавчої служби:
- державний виконавець надає час на добровільне виконання судового рішення або вживає дії з примусового стягнення коштів з роботодавця;
- роботодавець (добровільно чи примусово) виконує судове рішення, але виплачує суму, вказану у судовому рішенні, за мінусом сум ПДФО та ВЗ;
- отримавши виконання в сумі меншій, ніж вказано в судовому рішенні, державний виконавець або накладає арешт на майно та рахунок в банку роботодавця, або не знімає арешту та не закриває виконавче провадження після того, як роботодавець виплачує суму працівнику (за мінусом ПДФО та ВЗ). Адже, на думку державного виконавця, рішення суду виконано не у повному обсязі.
Далі така ситуація паралізує діяльність підприємства та фактично припиняє всю роботу, що може мати вкрай негативні наслідки.
Як з цим боротись? Єдиний вихід, який пропонується стандартно в таких випадках – це повторне звернення до суду, але вже роботодавцем та до державної виконавчої служби (скарга на дії державного виконавця та закриття виконавчого провадження).
Позиція ВС: усунути розбіжності між Законом №1404 та ПКУ має виконавець!
У коментованому рішенні ВС дійшов дещо інших висновків та вважає, що судова процедура в описаній ситуації є крайнім варіантом вирішення проблеми.
Фабула справи: 13.08.2019 р. державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ПрАТ «В» на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 38 792,35 грн.
22.08.2019 року ПрАТ «В» письмово звернулося з листом-повідомленням до відділу державної виконавчої служби, яким повідомило про фактичне виконання рішення суду у добровільному порядку 12 липня 2019 року. До листа додано копію наказу про поновлення працівника на роботі та копія платіжних доручень.
Втім, незважаючи на фактичне виконання судового рішення у повному обсязі (йдеться про виплату сум за мінусом ПДФО та ВЗ), виконавче провадження не закрито. Крім того, 21.10.2019 р. державним виконавцем було видано платіжну вимогу, відповідно до якої роботодавцю необхідно сплатити ще 11 868,88 грн, – тобто фактично суму утриманих податків з виплачених за судовим рішенням сум.
На думку роботодавця, дії останнього є цілком законними – рішення суду було виконано в повному обсязі, за вирахуванням податків і зборів, що є правильною практикою відповідно до позиції Верховного Суду. А те, що суми, зазначені в постановах державного виконавця про стягнення, не відповідають сумі, вказаній в платіжній вимозі, пояснюється виконанням вимог ПКУ роботодавця як податкового агента.
Від себе мусимо сказати, що тут складно пред’явити претензії до державного виконавця, адже судове рішення має бути виконане у повному обсязі і у державних виконавців відсутні встановлені Законом №1404 повноваження в частині їх зміни інакше, як за судовим рішенням.
Проте й не враховувати недосконалість Закону №1404 також не можна, що негативно впливає на госпдіяльність роботодавця.
Коментованим рішенням ВС наголошує, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.
Податки і збори зі суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню зі суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.
Водночас суд не може підміняти державний орган, дії, бездіяльність якого оскаржуються, приймати замість нього рішення, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов`язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов`язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.
Що мав на увазі ВС?
Хто ж виграв в цій справі? Чи права була виконавча служба і чи зупинив ВС її дії?
На жаль, ВС вирішив, що наказувати виконавчій службі, як їй виконувати її обов’язки, суд не має права. Водночас у резолютивній частині будь-якого судового рішення зазначається, що виконання судового рішення у примусовому порядку покладається на державну виконавчу службу.
Саме державний виконавець має при виконанні судового рішення та у постанові про відкриття виконавчого провадження вказати на стягнення з роботодавця суми у розмірі, вказаному у судовому рішенні, але з відрахуванням всіх податків, зборів, обов’язкових платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
Тобто в рішенні суду про сплату податків з виграної суми може не бути ні слова. Але оскільки податки все одно доведеться сплачувати, про це має бути прописано держвиконавцем у постанові.
У такому разі буде правильним, якщо звіт про виконання судового рішення буде містити відомості про виплату коштів безпосередньо працівнику, а також суми утриманих податків, зборів, обов’язкових платежів з доданням копій звітності (форми №1ДФ за необхідності).
Втім, така практика має бути чітко прописана у Законі №1404, замість того, щоби й надалі усувати прогалини законодавства висновками судів.
Висновки та поради юриста
Для роботодавців наведені вище висновки мають визначальне значення. Під час виконання судових рішень ми пропонуємо подавати письмові звіти та вказувати у них про виконання судового рішення у повному обсязі зі зазначенням суми, вказаної у судовому рішенні, а поряд навести розрахунок реальної виплати за мінусом відрахувань при виплаті доходу фізособі з додаванням копій платіжних доручень зі сплати та перерахування всіх сум (працівнику та до місцевого бюджету ПДФО та ВЗ).
Це мало би закрити питання щодо виконання судового рішення у повному обсязі. Хоча, чи буде це працювати і чи поставлено крапку у спорі між роботодавцями та виконавчою службою, покаже час.