Коментар до постанови ВС від 15.02.2021 р., справа №640/1835/19
Платниками податків визнаються, зокрема, фізичні особи – нерезиденти України, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів (п. 15.1 ПКУ).
Але для цього фізособи-нерезиденти мають стати на облік в органах ДПС та отримати номер облікової картки платника податків (його ще за старою пам’яттю часто називають «ІПН», хоча ця назва, звісно, вже давно застаріла щодо ПДФО).
Та головне не це. А те, що для фізосіб-резидентів передбачено право відмовитись від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків. Робиться це за заявою ФО, а підтверджується це проставлянням відповідної відмітки в паспорті громадянина України. Така відмітка дає право здійснювати сплату податків та зборів за серією та/або номером паспорта.
Але чи є таке право на відмову для іноземців? Тривалий час вважалося, що ні. І саме такою була і залишається позиція ДПСУ з цього питання. Проте ВС неочікувано став на захист прав нерезидентів!
Зміст справи
У коментованій нами справі фізособа-нерезидент звернулась до органу ДПС зі заявою про реєстрацію його в порядку ст. 70 ПКУ в окремому реєстрі ДРФО за прізвищем, ім`ям та по батькові, та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Фізособа-нерезидент є особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується відповідною посвідкою від 28.12.2018 р. №452-18. Адже він є глибоко віруючою людиною і дотримується православного способу життя, тому отримання будь-якого коду не відповідає його релігійним поглядам.
Натомість йому було повідомлено, що чинним законодавством України не передбачено реєстрацію в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за паспортами громадян інших держав. Аналогічну відповідь надано й листом ДФСУ від 14.09.2018 р. №14088/Л/99-99-04-02-02-14.
Звісно, нерезидент звернувся до суду. Проте позовною заявою спробував визнати саме приписи Положення №8221 як дискримінаційні – адже іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (на ст. 3 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
1 Йдеться про оскарження положень абз. 3 п. 4 Розділу І, абз. 2 п. 1 Розділу ІІ, абз. 2 п. 1 Розділу IV Положення №822.
Позиція Мінфіну
Мінфін очікувано погодився з позицією ДПСУ та навів аналогічні аргументи.
ПКУ не передбачено облік фізосіб-іноземців за серією та номером паспорта громадянина іноземної країни або посвідки на постійне місце проживання та внесення до них відміток про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта/посвідки. Така відмітка проставляється згідно з Положенням №822 лише у паспорті громадянина України.
При цьому нерезидент посилається на правову позицію, висловлену ЄСПЛ у рішенні по справі Скугар та інші проти Росії від 03.12.2009 р. Але для Мінфіну – це не аргумент.
У цій справі, яка стосувалась відмови віруючих православної церкви від ідентифікації у податкових правовідносинах за номером, ЄСПЛ зазначив наступне. Захищаючи особисту сферу, стаття 9 Конвенції не завжди гарантує право поводити себе у публічній сфері життя так, як того вимагають релігійні погляди. Держава, розробляючи та застосовуючи власні внутрішні процедури, не може залежати від точки зору окремих громадян, яка базується на їхніх релігійних віруваннях. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що спосіб організації державної податкової бази даних з використанням індивідуальних номерів платників податків не є втручанням держави у реалізацію права заявниці на свободу релігії, гарантованого статтею 9 Конвенції.
Позиція судів
Перша та апеляційна інстанція переконані, що в цьому випадку має місце прогалина у законодавстві, що може бути усунена шляхом внесення відповідних змін до ПКУ і Положення №822.
Водночас оскаржувані пункти Положення №822 не містять жодних обмежень прав фізичних осіб-іноземців або осіб без громадянства, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, оскільки не містять прямої заборони або іншого прямого обмеження їхніх прав.
Тож і Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій. Дія норм ПКУ і оскаржуваних пунктів Положення №822 не звужує права фізособи-іноземця, оскільки зміна чинного порядку податкового обліку осіб, які через свої релігійні переконання не бажають користуватися ідентифікаційним номером, не зменшує обсягу прав зазначених осіб. І, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, не є порушенням статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За результатами розгляду коментованої нами справи маємо доволі нестандартну ситуацію:
- норми ПКУ та Положення №822 не порушують права фізособи-іноземця, проте такі не містять ні порядку реєстрації іноземця, ні жодних вказівок на підтверджуючі документи, які вказують на релігійну приналежність іноземця та дають право здійснювати платежі без ІПН;
- фізособа-іноземець й надалі не перебуває на обліку в органах ДПС, оскільки через свої релігійні переконання бажає обліковуватись в окремому реєстрі ДРФО за прізвищем, ім`ям та по-батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Що робити такому платнику-іноземцю? Поради від ВС
Чи буде таки усунена та коли саме прогалина в ПКУ та підзаконних нормативних актах щодо обліку платників податків фізосіб-іноземців в ДРФО та ПІБ щодо серії та номера паспорта без ІПН та якими документами іноземця це має підтверджуватись, наразі невідомо.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Враховуючи те, що ситуація, яка унеможливила використання фізособою-іноземцем свого права і виконання обов`язку стати на податковий облік як особі, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття ІПН, сталася внаслідок законодавчої прогалини, то належним способом захисту порушеного права іноземця будуть такі дії:
1) звернутись до органу ДПС з повідомленням фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (форми 1П, дод. 8 до Положення №822), де вказати дані паспорта іноземця, посвідки чи іншого документа, що посвідчує особу (п. 1 розділу ІІІ Положення №822) для реєстрації в ДРФО-платників податків.
Можливо, до цієї заяви подати письмові пояснення, де вказати про своє віросповідання та наголосити, що отримання будь-якого коду не відповідає його релігійним поглядам. Втім, на нашу думку, це не обов’язково. Але яким чином органи ДПС мають переконатись у справжності поглядів такої особи – наразі питання відкрите;
2) у разі отримання письмової відмови – звернутись до суду з позовом про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною і зобов`язання вчинити певні дії.
Саме такий позов може максимально забезпечити захист прав іноземця на облік в органах ДПСУ без отримання коду (ІПН), де у резолютивній частині рішення суд зобов’яже орган ДПС взяти такого іноземця на облік в Реєстрі фізосіб-платників податків.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!