Коментар до Постанови ВС від 30.06.2021 р., справа № 462/2662/20
За загальним правилом, визначеним ч. 1-3 статті 65 СКУ, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Що це означає?
З одного боку, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З іншого боку, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/ його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Тобто дрібні договори вважатимуться укладеними за згодою подружжя автоматично. А от угоди на велику суму є шанс скасувати.
До того ж для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
А тепер подивимось, як це працює на практиці. Особливо, коли стосується споживчих кредитів або позик.
Чоловіку не вистачило коштів і він взяв споживчий кредит. Дружина проти!
Зокрема, в одній зі справ (постанова ВС від 05.11.2020 р., справа №619/761/18) для укладення договору споживчого кредиту з фінансовою установою (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне.
Тобто, коли дружина спробувала скасувати такий договір, в неї нічого не вийшло.
Цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Відтак, вже вкотре спроба одного з подружжя визнати недійсним кредитний договір у зв`язку з неотриманням згоди на його укладення від іншого подружжя провалилася.
Зауважимо, що коли йдеться про укладення іпотечного договору (правовими наслідками якого є розпорядженням майном), картина цілком інша – нотаріуси обов’язково вимагають згоду іншого з подружжя.
Чи може чоловік взяти позику, не питаючи в дружини?
А як бути, коли йдеться про позику у валюті від фізичної особи (друга, знайомого, родича тощо)? Чи потрібна згода іншого подружжя на позику, скажімо, у 30 тис. доларів для видачі розписки?
Дружина, дізнавшись про наявність розписки на таку велику суму коштів, звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати договір позики, оформлений розпискою на суму 29880,00 доларів США, недійсним через його фіктивність та укладення без її згоди як члена подружжя позичальника. Адже своєї згоди на укладення такої боргової розписки вона не надавала, а тому розписка складена поза її волевиявленням та є фіктивною.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦКУ, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦКУ).
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦКУ на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Тож нагадаємо основні вимоги до змісту розписки від позичальника.
Позичальник власноручно пише розписку, що повинна містити таку інформацію:
- назва документа – «Розписка» (або допускається «Боргова розписка» – від авт.);
- дата та місце складання розписки;
- прізвище, ім’я та по батькові позичальника, його паспортні дані та місце проживання (також місце фактичного проживання у разі, якщо місце реєстрації та місце проживання не співпадають);
- прізвище ім’я та по батькові позикодавця, його місце проживання і паспортні дані;
- боргова сума (точна сума і валюта) (варто зазначити, як цифрами, так і прописом, щоб унеможливити виправлення сум). Зауважимо, що Велика палата ВС у постанові від від 16.01.2019 р., справа №464/3790/16-ц наголосила, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству;
- дата, коли борг повинен бути повернутий (Постанова ВС від 30.01.2019 р., справа №751/1000/16-ц);
- дата та місце складання розписки;
- особистий підпис боржника;
- прізвище, ім’я та по батькові свідків (щонайменше двох), їх паспортні дані та місце проживання (у тому числі фактичного проживання), підписи.
У ситуації, про яку ми згадували на початку, претензій до розписки про надання позики в сумі 29880,00 доларів США в суду не було. Окрім того, суд з’ясував, що рішенням іншого суду з позичальника (чоловіка позивачки) стягнуто всю суму згідно з розпискою. На виконання даного рішення суду відкрито виконавче провадження.
Дружина, заперечуючи борг та розписку, навіть намагалася звернути увагу суду на доходи позикодавця та просила витребувати інформацію з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України про отримані ним доходи. На її думку, у нього не було належних задекларованих доходів та, відповідно, реальної можливості надати обумовлену у розписці суму позики. Але суд не прийняв це до уваги.
ВС: споживчий кредит/позика не спільним майном подружжя
ВС дійшов висновку, що положення ч. 1-3 ст. 65 СКУ визначають правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.
Приписи статті 65 СКУ регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.
Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4 статті 65 СКУ).
Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя теж не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Простіше кажучи, і споживчий кредит, і позику чоловік (або дружина), укладаючи договір від свого імені, бере для себе. І сам має повертати. Саме тому згода другого з подружжя не потрібна. Але, якщо у позичальника виникнуть проблеми з поверненням боргу, то претензії кредитор може висунути (зокрема, в суді) і до другого з подружжя. Якщо доведе, що позичені кошти було використано в інтересах усієї сім’ї, а не лише позичальника.
Від редакції
Звісно, можна не погоджуватись з таким висновком суду. Дійсно, влізає в борги один, а претензії потім можуть висунути й до іншого у сім’ї.
Втім, обмежити в такому праві наразі неможливо – через норми чинного законодавства.
Та потрібно пам’ятати, що суди звертають особливу увагу, куди саме використані кошти, отримані у позику. Скажімо, якщо кошти пішли на потреби сім’ї – придбання нерухомості, автомобіля, меблів, на ремонтні роботи тощо, то суд навряд чи визнає обов’язок зі сплати боргу (погашення заборгованості) за тим подружжя, хто позичив.
А ось якщо вдасться довести, що кошти використані виключно на підприємницьку діяльність чи особисті потреби подружжя-позичальника, то цілком ймовірно, що такий борг залишиться виключно за таким позичальником. І другий з подружжя, навіть у разі розлучення, не буде нести фінансового навантаження з оплати таких позикових боргів.
До речі, на нашу думку, у разі звернення кредитора (позикодавця) до суду за стягненням боргу (у разі його несплати чи утворення заборгованості), другий з подружжя має обов’язково вступити у справу, адже це напряму стосується його(її) прав та обов’язків.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
