У післякризові періоди (2009 ― 2010 рр.) чимало громадян не змогли вчасно отримати свої гроші з депозитних рахунків. Причому у цей період банки практикували відкриття не безпосередньо депозитних рахунків, а спочатку поточних рахунків громадянам, з яких пізніше перераховували кошти на депозит.
Згодом на ринок банківських послуг запроваджено, зокрема, можливість у будь-який час за допомогою платіжної картки користуватися (за певними обумовленими правилами) депозитними сумами. Проте така схема, як показує час, не виправдала себе.
Так, в одній із розглянутих ВСУ справ з’ясувалося, що споживачеві довелося двічі звертатися до суду за отриманням коштів з депозиту. Спочатку вклад було повернуто замість 28 березня — 30 грудня. При цьому кошти були перераховано на поточний рахунок споживача. Однак скористатися цими коштами особа не могла ще протягом 1,5 року, внаслідок чого вона була змушена повторно звернутися до суду. Цього разу споживач вимагав ще 3% річних та інфляційні у зв’язку з неможливістю скористатися коштами.
Суд першої інстанції відмовив, оскільки банк, хоч із запізненням, але виконав своє зобов’язання за договором та повернув споживачеві внесений вклад шляхом його зарахування на його поточний банківський рахунок. За період затримки виконання свого зобов’язання судом в інших справах вже стягнуто з банку інфляційні втрати і 3% річних. А після виконання банком своїх зобов’язань правовідносини сторін вже не регулюються нормами закону про банківський вклад, і підстав для застосування положень ст. 625 ЦКУ немає.
Проте Верховний суд не погоджується з таким висновком. На його думку, банк порушив взяте на себе за договором грошове зобов’язання, тож він повинен нести передбачену ст. 625 ЦКУ відповідальність.
До речі, з цим висновком можна цілком погодитись і з іншого погляду. Відповідно до частин 2, 3 ст. 1066 ЦКУ щодо договорів банківського рахунка законодавець встановив такі правила:
1) банк має право використовувати кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами;
2) банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Отже, навіть за умови повернення суми депозиту (перерахування коштів на поточний рахунок) банк обмежив право користування коштами на банківському рахунку клієнта, що потягнуло за собою відповідальність за ст. 625 ЦКУ (у вигляді 3% річних та інфляційних). (Постанова ВСУ від 25.12.2013 р. справа №6-140 цс 13)
