Правове врегулювання вищезазначеного питання відбувається за допомогою відповідних законів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, одними з безпосередніх суб’єктів яких в свою чергу визнані неповнолітні особи, відбувається:
1) Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України));
2) звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники – це одні з найголовніших учасників трудових відносин. Така думка пояснюється тим, що дані особи, працюючи за трудовим договором, створюють блага, які, будучи за своєю сутністю майновими або немайновими, водночас сприяють високоякісному становленню України, як правової держави, та глибопродуманому розвитку її народу, як згуртованої спільноти.
Вітчизняне законодавство гарантує найманим працівникам юридичний статус, що, будучи багатогранним, водночас включає в себе взаємопов’язані елементи, одними з яких є різні за своїм юридичною сутністю соціально-економічні права. Кожна з вищезгаданих можливостей, будучи закріпленою відповідним законом, водночас повинна забезпечити повну економічну свободу вказаних трудівників, й спонукати останніх до неухильного виконання покладених на них обов’язків.
Право на працю визнано одним з найголовніших соціально-економічних прав, скориставшись яким, найманий працівник може забезпечити належний рівень матеріального й духовного благополуччя своєї трудолюбивої та чесної родини. Зазначену можливість вітчизняний законодавець закріпив в юридичних нормах, які охоплені ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст вказаної норми в частині всебічного з’ясування віку, досягнувши якого, фізична особа може працювати за трудовим договором, конкретизують інші нормативно-правові акти. Що це означає?
Чинним законодавством передбачено різні вимоги до найманих працівників. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 188 КЗпП України не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
Але треба пам’ятати про те, що даному правилу притаманні істотні винятки. Зокрема, у відповідності до ч. 2 ст. 188 КЗпП України за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як певний виняток, прийматися на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Також не потрібно залишити поза належною увагу ще один юридичний факт. Зокрема ч. 3 ст. 188 КЗпП України передбачено безпосередню вказівку про те, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних, а також середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за добровільною згодою одного з батьків або особи, що його замінює на законних підставах.
Ярослав Ковальчук, блогер, викладач, науковець та юрист
