Бухгалтер.ua розповідає, що механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення встановлює Порядок №509.
Штрафи можуть бути накладені також й на підставі акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю (абз. 5 п. 2 Порядку №509).
В цьому контексті Верховний Суд зауважує, що відповідно до п. 8 Порядку №509 розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абз. 5 п. 2 Порядку №509, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.
При розгляді справи заслуховують осіб, які беруть участь у розгляді справи, досліджують докази і вирішують питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа Держпраці на підставі акта, зазначеного в п. 3 Порядку №509, складає постанову про накладення штрафу.
Тому в одній із розглянутих справ Верховний Суд приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Тому доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи повинні були беззаперечно як доказ того, що позивачем порушено законодавство про працю, приймати до уваги лише висновки актів фактичної та документальної перевірки ГУ ДФС, є помилковими, а доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм абз. 5 п. 2 Порядку №509, безпідставні.