Ситуація: ДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ (далі - Товариство) з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку в декларації з ПДВ за жовтень 2014 року взаємовідносин з іншим ТОВ (далі - ТОВ2) за результатами якої складено акт перевірки. Згідно з ним позивачем порушено вимоги, зокрема, пп. «а» п. 198.1, пункт 198.6 ПКУ, в результаті чого встановлено заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2 396 906,00 грн за жовтень 2014 року.
На підставі вказаного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 595 359, 00 грн (у тому числі 2 396 906, 00 грн - за основним платежем та 1 198 453, 00 грн - за штрафними санкціями).
Висновки ДПІ про порушення позивачем названих вище норм ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі документів, виписаних ТОВ 2, оскільки, на думку податкового органу, операції із таким контрагентом фактично не здійснювались. Роблячи такий висновок, податківці посилались на те, що позивачем не надано звітів про виконання послуг з комерційного посередництва, а також отримання комерційного посередництва не мало ділової мети, оскільки позивач уклав договори з ТОВ 2 пізніше, аніж з контрагентом, комерційним посередником з яким виступало ТОВ 2.
Товариство звернулось в суд з адміністративним позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування цього податкового повідомлення-рішення.
Позиція судів попередніх інстанцій: Господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність формування позивачем даних податкового обліку на підставі наявних у матеріалах справи копій договору, додатків до нього, актів, банківських виписок.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку вказаним доказам, дійшов висновку, що вони не є належним доказом реальної участі ТОВ 2 у наданні послуг комерційного посередництва, оскільки:
- по-перше, відсутній звіт про результати наданих послуг,
- по-друге, акти є однотиповими, не містять змісту наданих послуг,
- по-третє, договір комерційного посередництва щодо поставки нафтопродуктів (палива) укладений пізніше, аніж сам договір поставки нафтопродуктів (палива).
Позиція ВАСУ: Такі висновки суду апеляційної інстанції є безпідставними, оскільки, законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції.
З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону про бухоблік, та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою. За таких обставин, твердження ДПІ та суду апеляційної інстанції про необхідність складення звітів є надуманими, оскільки за результатами наданих послуг позивачем складено акти надання послуг, що по своїй суті документом, що засвідчує факт надання послуг.
Та обставина, що складені між позивачем та його контрагентом акти є однотиповими, не містять змісту наданих послуг, також не є свідченням не здійснення операцій загалом. Адже чинне законодавство не містить положень, які б забороняли складати однотипові акти виконаних робіт. Більш того, це є звичайною практикою суб'єктів господарювання.
Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, а умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі сукупності документів (зокрема договорів, додаткових угод та ін.) зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Укладення договору комерційного посередництва щодо поставки нафтопродуктів (палива) пізніше, аніж сам договір поставки нафтопродуктів (палива) також не є обставиною, яка свідчить про те, що комерційне посередництво не здійснювалось фактично. Адже, як свідчать акти надання послуг, договір та додатки до нього, послуги комерційного посередництва полягали не в пошуку постачальників, а полягали саме в організації поставок товарів від нерезидента позивачу, що є звичайною практикою для суб'єктів господарювання, що здійснюють імпортні операції.
