У статті висвітлені питання щодо фіктивного контрагента, наявності необхідних ресурсів у постачальників та нотаріального посвідчення договорів.
Директор контрагента заперечує свою участь у бізнесі
(Постанова Верховного суду від 06.03.2018 р., справа №816/4590/13-а)
Відповідно до судової справи Платник задекларував витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з рядом контрагентів. Проте у ДФС були пояснення директорів таких контрагентів, які заперечували свою участь у ведені господарської діяльності підприємств, а також складанні та підписані документів по взаємовідносинам з Платником. Втім, вироків у кримінальних справах стосовно цих директор щодо фіктивності їх підприємницької діяльності не було.
На підставі такої інформації ДФС зняла всі витрати та податковий кредит по операціях з такими контрагентами, а Платник звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.
Проте Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу контролюючого органу, скасував рішення першої та апеляційної інстанцій, що прийняті на користь Платника, та відправив справу на новий розгляд.
При цьому ВС зазначив, що судами слід з'ясувати, за яких обставин і в який спосіб налагоджені господарські зв'язки між Платником та його задекларованими постачальниками. Крім того, необхідно допитати посадових осіб контрагентів Платника, задіяних у такому процесі, як свідків з метою з'ясування достовірності їх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальних справ.
Незважаючи на відсутність судових вироків по фіктивному підприємництву, ВС зазначив, що це не може спростовувати достовірність пояснень директорів контрагентів стосовно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій. А ці обставини мають істотне значення для вирішення питання щодо права Платника на формування даних податкового обліку.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 р., справа №2а-10106/09/1570. Окрім пояснень директора контрагента про заперечення своєї участі у господарській діяльності товариства, ВС в цій справі звернув увагу на правильність оформлення первинних документів. Так, ВС зазначив про наступні недоліки документів, що не дозволяють розглядати їх як підтвердження здійснення господарської операції:
- у податкових накладних не зазначено прізвище осіб, що їх склали, у зв'язку з чим, неможливо встановити осіб відповідальних за вказані операції;
- у видаткових накладних відсутні відомості щодо довіреностей на підставі яких була здійснена передача товару;
- в актах списання будівельних матеріалів відсутні відомості щодо ідентифікації товару, отриманого від контрагента.
Як бачимо, ВС продовжив неоднозначну з правової точки зору та негативну для Платника податків практику щодо врахування протоколу допиту директора контрагента при вирішенні справи щодо реальності господарської операції. І це, навіть, за відсутності вироку за ст. 205 ККУ – фіктивне підприємництво. Хоча навіть наявність такого вироку не свідчить однозначно про порушення Платником податкового законодавства та правомірність винесеного ДФС податкового повідомлення-рішення. Проте Верховний Суд в подібних ситуаціях на боці ДФС.
Перевізник не має транспортних засобів
У судовій справі №808/358/17 досліджувалися обставини виконання договору поставки. Платник податків уклав з контрагентом договір поставки цукру. Перевезення цього товару здійснювали треті юридичні особи, які виконували відповідне доручення контрагента Платника. Тобто договорів та господарських відносин безпосередньо між Платником та цими перевізниками не виникало.
Проте ДФС встановила, що у перевізників відсутні трудові та технічні ресурси для здійснення транспортування зазначеного товару. На цій підставі контролюючий орган визнав договір поставки, укладений між Платником та його контрагентом, не виконаним, а відповідні витрати – завищеними.
Не дивлячись на той факт, що Платник напряму не укладав договорів з перевізниками, ВС підтримав ДФС та зазначив, що надані товариством документи не можуть підтвердити фактичне отримання товару за тих обставин, на які посилається Платник.
Хоч ВС і не прийняв остаточного рішення на користь контролюючого органу в даній справі, а направив її на новий розгляд до суду першої інстанції, такий висновок Верховного Суду не може не враховуватися судами під час розгляду справи повторно. Тому ВС фактично підтвердив висновки ДФС про безтоварність господарських відносин між сторонами. Суд дав зрозуміти, що відносини контрагента з третіми особами можуть негативно впливати на право Платника на витрати та податковий кредит.
На думку автора, такий висновок ВС порушує право кожного підприємства на законний розгляд своєї справи в суді, адже ставить його в залежність від обставин, які не відносяться до сфери компетентності підприємства. Для запобігання таких випадків доведеться досліджувати не лише свого контрагента, але й його постачальників та перевізників.
Нотаріальна форма додаткової угоди
У даному випадку між товариством та фізичною особою-підприємством (далі – ФОП) було укладено нотаріальний договір оренди транспортного засобу. Згодом між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди автомобіля. Додаткова угода стосувалася зміни строку дії основного договору.
Проте ця додаткова угода укладена в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Хоча в ч. 2 ст. 799 ЦКУ зазначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. А відповідно до ст. 654 ЦКУ, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦКУ, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Тому Верховний Суд в постанові від 13.03.2018 р. зазначив, що додаткова угода є нікчемною та такою, що не призвела до зміни умов договору найму транспортного засобу. Отже, надані Платником первинні документи бухгалтерського обліку щодо отримання послуг від ФОП самі по собі не можуть підтвердити законність відображення цих операцій у податковій звітності позивача.
Таким чином, додаткова угода до договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи (навіть, якщо це ФОП) обов’язково повинна бути посвідчена нотаріально, інакше вона буде вважатися нікчемною.
Висновки
Нам можуть не подобатися висновки Верховного суду, а про їх невідповідність принципу верховенства права потрібно постійно наголошувати. Але поки що такі позиції існують, а тому будуть використовуватися судами нижчих інстанції при вирішенні справи по суті.
Отже, обирайте надійних контрагентів, чиї директори не будуть заперечувати здійснення господарських операцій, слідкуйте за технічними можливостями перевізників та не намагайтеся зекономити на нотаріусах та юристах.
