• Посилання скопійовано

Укладення договору через «Viber» – письмовий чи електронний?

Чим ризикують госпсуб’єкти при укладенні договорів у спрощений спосіб через мобільний додаток, зокрема, через «Viber»? Проаналізуємо це, використовуючи сучасну судову практику щодо таких операцій

Укладення договору через «Viber» – письмовий чи електронний?

Коментар до Постанови ВС від 27.11.2018 р. у справі №924/242/18

Мобільні додатки та замовлення товару через інтернет давно стали звичними справами у житті пересічних громадян. Вони стали придбавати не лише потрібні побутові речі, а й меблі, техніку та, що також вже нікого не дивує – продукти з доставкою додому.

Звісно, що при замовленні вказується перелік товарів, їх ціна, промокод на знижку та ідентифікується особа, яка придбаває та/або оплачує замовлення через інтернет чи готівкою.

При цьому, на нашу думку, сам факт скачування мобільного додатку на електроні пристрої (планшети, мобільні телефони тощо) не вказує на укладення договору чи приєднання до публічної оферти продавця товарів.

Проте в окремих публічних офертах, що розміщуються на веб-сайтах інтернет-магазинів, вказується на те, що «встановлення Додатка на мобільний пристрій Користувача є акцептом і підтвердженням згоди Користувача з умовами цієї Угоди».

Скоріше за все це залежить від  того, яким саме способом робиться замовлення – через мобільний додаток чи безпосередньо з веб-сайту.

Цікавим є той факт, що таку схему роботи стали поступово та обережно переймати й госпсуб'єкти.

Втім, вище ми говорили все ж про мобільні додатки саме інтернет-магазинів. А якщо це все перенести на мобільні додатки, які уособлюють в собі можливість спілкування шляхом відеодзвінків та спілкування у чатах, передачу повідомлень, документів, файлів тощо?

Сучасний доступ до мережі Інтернет шляхом безпровідних технологій «Wi-Fi» або через мобільну мережу зв’язку дозволяє бути в постійному онлайн-доступі 24 години на добу незалежно від місця перебування (поза офісом). Тож домовлятись з контрагентами, здійснювати дзвінки та обмінюватись документами, іншими файлами стає дедалі простіше.

І тут виникає питання: чи готове чинне законодавство України до такого?

 

Процесуальний закон

Наприклад, відповідно до ч. 12 ст. 73 ГПКУ доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Аналогічні вимоги передбачені й в інших процесуальних кодексах.

Втім, судова практика виходить з того, що роздрукований електронний доказ не ідентичний його «оригіналу», а тому не може вважатись його «копією» (навіть паперовою).

Оригіналом електронного документа відповідно до ст. 7 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги».

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому постановою КМУ від 07.11.2018 р. №992 «Про затвердження вимог у сфері електронних довірчих послуг та Порядку перевірки дотримання вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг».

Слід відмітити, що на сьогодні мобільні додатки не вимагають наявності кваліфікованого електронного підпису. Така вимога у більшості випадків притаманна веб-сайтам. Але наразі лише тим, що стосуються надання банківських послуг. Вочевидь, на черзі фінустанови.

Мобільні додатки своєю чергою передбачають звичайну ідентифікацію особи через персональні дані та електронну пошту, мобільний телефон тощо.

Не зрозумілим досі є питання зі «скріншотами». Загалом, суди вважають, що роздруковані скріншоти – це письмові докази, а електронні докази подаються до суду на електронних пристроях, у т.ч. на флешках. Хоча багато судів враховують відомості зі скріншотів, зроблених в т.ч. й на мобільних телефонах, при винесенні судових рішень.

Увага! Як не дивно, але суди беззаперечно сприймають електронний витяг з ЄДР юросіб, фізосіб-підприємців та громадських формувань, довідки з реєстру нерухомості та обтяжень тощо. Хоча назвати їх не можна ні електронними документами, ні копіями електронних документів.

 

Цивільний та господарський кодекси

Відповідно до ст. 11 ЦКУ та ст. 174 ГКУ господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 ГКУ визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (пп. 1, 2 ст. 205 ЦКУ).

Пунктом 1 ст. 206 ЦКУ передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі передати майно, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦКУ, ч. 1 ст. 173 ГКУ).

На практиці госпсуб'єкти вносять таке положення до своїх договорів: «... допускається листування між Сторонами з приводу питань, пов’язаних з виконанням умов цього Договору, за допомогою факсимільного зв’язку та/або електронної пошти. Такий обмін інформацією визнається сторонами як доказ у судових спорах».

ЦКУ та ГКУ вимагають, щоби сторони все ж домовлялись про істотні умови договору, особливо коли ми говоримо про поставку чи договір купівлі-продажу. Адже для такого виду договорів обов’язковими умовами є, зокрема, предмет та ціна договору, а для договорів поставки – ще й умови та строк поставки.

До речі, вище ми згадували про придбання товарів через інтернет-магазини або замовлення через мобільні додатки таких інтернет-магазинів. Тож, для них встановлений доволі чіткий та простий порядок дій – реєстрація покупця (або встановлення мобільного додатку на електронному пристрої), замовлення конкретного товару чи переліку товарів (продуктів), зазначення адреси доставки та оплата (передоплата).

Чи можна знехтувати таким простими правилами госпсуб’єктам?

 

Позиція суду – сторони мають довести факт замовлення

Зауважимо що в ситуаціях, коли товар замовлено та поставлено без жодних претензій з боку покупця, у таких госпсуб’єктів не виникає жодних питань з приводу легальності укладення договору через мобільний додаток, зокрема, через Viber.

Водночас, коли продавець не зрозумів, про який саме товар йдеться, чи було тривале та складне листування через мобільний додаток щодо товару (при цьому ми не виключаємо й недобросовісність продавця, який має розуміти ризик таких домовленостей), покупцю може бути доволі складно згодом вирішувати суперечності щодо якості, комплектності чи строків поставки.

Скажімо, ВС у коментованій справі вказав на наступні обставини поставки за наслідками домовленостей через  Viber, а саме:

  1. Постачальник продав покупцю товар, маркування якого не відповідає заявленому, оскільки замість турбіни RE556375 було здійснено продаж турбіни 178745. На підтвердження цих обставин Покупцем подано акт про виявлені недоліки від 07.12.2017 і скріншоти (знімки з екрану комп'ютера), на яких зображено цифрове маркування товару.

  2. Товар поставлено без жодних товаросупровідних документів та технічної документації. Відсутні первинні документи бухгалтерського обліку, товаро-транспортні документи, документи технічного характеру, на підставі яких можна ідентифікувати предмет, який передано продавцем покупцю як турбіну певної марки.

  3. Покупець, виявивши недоліки в поставленому товарі 07.12.2017 р., звернувся до Продавця з листом, згідно з яким проводився виклик для участі в отриманні продукції та складанні двостороннього акту лише 21.02.2018 р., тобто з пропуском строку встановленого пп. 6, 16 вищевказаної Інструкції П-7.

ВС відзначив, що докази, надані Покупцем, слід розглядати як письмові докази. Надані Покупцем скріншоти (знімки з екрану комп'ютера) з огляду на положення ст. 96 ГПКУ, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, які подаються суду на електронних пристроях. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов'язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.

Факт отримання Покупцем неналежного товару, тобто не того, який він дав згоду придбати за запропоновану ціну, жодними іншими належними доказами не підтверджено.

Доводи про те, що Постачальник був обізнаний про поставку невідповідного товару та ігнорував законні вимоги Покупця є безпідставними, оскільки не підтверджуються належними доказами та заперечуються стороною Постачальника.

 

Позиція редакції

Загалом, якщо підходити з точки зору чинного законодавства, ми цілком погоджуємось з такою позицією суду. Адже якщо звернутись до Закону «Про електронну комерцію», то у ньому чітко прописаний порядок укладення та підписання електронного договору (із застосування кваліфікованого електронного підпису).

До якого саме договору – електронного чи письмового – слід віднести домовленості між постачальником та покупцем через мобільний додаток Viber, чинне законодавство чітко не встановлює.

При цьому ми в жодному разі не закликаємо відмовитись від сучасних технологій та не використовувати мобільні додатки та інше ПЗ. Наразі, ми лише звертаємо увагу на те, що при укладенні договору (шляхом підписання паперового документ чи укладенням електронного договору) слід обов’язково передбачати істотні умови договору та отримувати товар з врахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством, в т.ч. й перевіряти на відповідність, якість та комплектність замовлення під час отримання товару згідно з Інструкціями П-6 та П-7 (якщо сторони не домовились про інше). Втім, ми вважаємо, що незважаючи на цю невтішну судову практику, ризик поставки товару неналежної якості чи комплектності за електронними договорами чи за угодами, укладеними через мобільні додатки, не набагато більший, ніж при письмовому оформленні правочинів.

Автор: Канарьова Наталія

Джерело: «Дебет-Кредит»

Рубрика: Право і відповідальність/Судова практика

Зверніть увагу: новинна стрічка «Дебету-Кредиту» містить не тільки редакційні матеріали, але також статті сторонніх авторів, роз'яснення співробітників фіскальної служби тощо.

Дані матеріали, а також коментарі до них, відображають виключно точку зору їх авторів і можуть не співпадати з точкою зору редакції. Редакція не ідентифікує особи коментаторів, не модерує тексти коментарів та не несе відповідальності за їх зміст.

30 днiв передплати безкоштовно!Оберiть свiй пакет вiд «Дебету-Кредиту»
на мiсяць безкоштовно!
Спробувати

Усі новини рубрики «Судова практика»