Коментар до постанови ВС від 02.07.2019 р., справа № 821/2067/17
Нагадаємо, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 МКУ, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МКУ).
При цьому орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів, у разі зокрема, надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (п. 4 ч. 6 ст. 54 МКУ).
Водночас орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному ст. 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску (п. 4 ч.5 ст. 54 МКУ).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 351 МКУ документальна невиїзна перевірка проводиться у разі, зокрема, надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, їх митної вартості та країни походження, підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки (ч. 14 ст. 354 МКУ).
І тут зверніть увагу! В разі отримання відомостей від відповідних (митних) органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості, митні органи (наразі — органи Державної митної служби) мають право призначити документальну невиїзну перевірку І у разі підтвердження інформації — донарахувати ПДВ та митні збори. Власне кажучи, так і сталося у коментованій нами справі.
Зміст справи
У коментованій справі декларантом були подані митному органу документи для митного оформлення товару: контракт, інвойси, CMR, тощо. При оформленні митної декларації відправником вказана компанія з Нідерландів, а походження товару — Чеська Республіка.
Поставка товару — на умовах DAP, смт. Високопілля, Херсонська обл.
Митна вартість визначалась за методом № 1 "за ціною контракту", що підтверджується графою 43 митних декларацій.
Водночас, за даними митної адміністрації Нідерландів, фактично товар поставлявся з Китаю транзитом через Нідерланди і ціна товару є значно вищою, ніж заявлена на український митниці. Саме це і стало підставою невиїзної перевірки з боку митників і для донарахування ПДВ та митних зборів. Декларант оскаржив саму перевірку та її наслідки, і справа дійшла до суду.
Чи було у митників право на перевірку?
Суди детально досліджували як підставу для призначення невиїзної перевірки, так і документи, що подавались декларантом на митницю.
При цьому досліджувалось головне питання: чи можна вважати доказом отриману від митників з Нідерландів інформацію та, відповідно, вважати її законною підставою для призначення та проведення документальної невиїзної перевірки?
При цьому було з’ясовано факт про використання українськими митниками інформації від митної адміністрації Нідерландів англійською мовою, без офіційного перекладу та без апостілю (тобто без проходження процедури легалізації).
Довідково: те, як в Україні повинні легалізовуватись іноземні документи, ми докладно розглядали тут. А те, як легалізуються українські документи для використання їх за кордоном – тут.
Трохи історії
Свого часу схожа справа вже розглядалася судами.
Верховний суд у справі № 807/2094/13-а звернув увагу на наступне:
1) задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що висновки митного органу щодо заниження Товариством митної вартості товару зроблені під час невиїзної документальної перевірки на підставі неофіційного перекладу документів, отриманих від митних органів Угорщини, які не можуть бути доказом автентичності чи підробки документів, поданих під час митного оформлення товарів митним органам України (оскільки такі не подавались у зв'язку з тим, що не мають відношення до митного оформлення при імпорті товарів позивачем).
2) відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що декларант навмисно приховав достовірну інформацію щодо вартості товару з метою її заниження при його розмитненні і зменшення сум ввізного мита та ПДВ, оскільки розбіжності в митній вартості товарів було встановлено невиїзною документальною перевіркою митниці на підставі документів, отриманих від митних органів Угорщини.
Верховний суд, відмовляючи декларанту позові, виходив зі суті отриманої інформації від Митного департаменту Національної податкової та митної адміністрації Угорщини, а не від їх належного оформлення.
Отже, відсутність офіційно легалізованого перекладу не врахували. Знання іноземної мови посадовими особами митниці у цій справі виявились пріоритетними над виконанням вимог закону про належне оформлення інформації іноземними митними органами.
Але цього разу вийшло інакше
Митна служба України так діяла б і досі, якби не коментоване нами рішення.
Адже цього разу ВС зайняв позицію, цілком протилежну до висновку, наведеного вище у справі № 807/2094/13-а.
ВС вказує на те, що з метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів законодавством встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання під час проведення перевірки може бути належною підставою для прийняття суб`єктом владних повноважень законного і обґрунтованого рішення.
Порушення митним органом порядку проведення перевірки, що виразилось у призначенні перевірки на підставі документа органа іноземної держави, не перекладеного українською мовою та не легалізованого в установлений законом спосіб, та обґрунтування висновків перевірки на підставі документів, також отриманих від органа іноземної держави, не перекладених українською мовою та не легалізованих в установлений законом спосіб, призвело до незаконності як самої перевірки, так і її наслідків.
І у коментованій нами справі податкові повідомлення-рішення таки були скасовані.
Замість висновків
У коментованому рішенні ВС не згадав про наведену нами справу №807/2094/13-а та не сказав, що він відійшов від власної позиції у цій справі. Тому, яким рішенням користуватись при тлумаченні норм Митного кодексу та при призначені митними органами перевірок за іноформацією іноземних країн, питання спірне.
Однак суб'єктам зовнішньоекономічних відносин слід враховувати, що будь-яка інформація іноземних митних органів щодо задекларованих на український митниці товарів може бути підставою для призначення перевірки лише за умови її належної легалізації (наразі — наявності апостилю на таких іноземних документах!). Причому дата апостилю — до моменту призначення перевірки, а не на дату оформлення акта перевірки чи оскарження податкових повідомлень-рішень в порядку ст. 56 ПКУ або до суду.
При цьому слід враховувати, що керівник декларанта-юрособи не мав права недопуску до перевірки — адже йдеться про невиїзну превірку, яка не вимагає навіть присутності такого керівника. Втім, вимагати надати підтверджуючі документи для призначення перевірки після отримання поштою чи особисто наказу про її проведення керівник може та має право. І як наслідок — надалі оскаржувати податкові повідомлення-рішення вже з врахуванням отриманої інформації.