«Вісник. Офіційно про податки»
Коментар до Постанови ВС від 15.10.2019 р. у справі № 823/3193/13-а/
Суди попередніх інстанцій установили, що підставою для визначення підприємству екологічного податку за викиди в атмосферне повітря та розміщення відходів слугували висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог пп. 49.18.2 та п. 123.1 ПКУ. Порушення полягало у тому, що підприємство не нарахувало екологічний податок за I та III квартали 2011 року при складанні та поданні декларацій і податкових розрахунків з цього податку. При цьому контролюючий орган виходив з того, що заниження нарахування податку щодо певних районів відбулося не за рахунок неправильно обчислених сум податку, а за рахунок неправильно поданої до контролюючого органу звітності з помилками (відсутній код КОАТУУ органу місцевого самоврядування за місцем знаходження джерел забруднення; декларація подана як нова звітна без подання звітної; декларація некоректно заповнена).
При цьому суди установили, що зазначені в акті перевірки суми податку за відповідні періоди сплачені підприємством своєчасно та повністю, а при поданні електронних декларацій з екологічного податку підприємство отримало квитанцію № 2 з позначкою «Документ прийнято на районному рівні». Письмове повідомлення про відмову в прийнятті податкової декларації із зазначенням причин відмови, як того вимагає пп. 49.11 ПКУ, підприємство від контролюючого органу не отримувало. За таких обставин подані декларації мають вважатися прийнятими.
Таким чином, доводи контролюючого органу про те, що позивач не нарахував платіж за викиди в атмосферне повітря та розміщення відходів при складанні та поданні декларацій, суди попередніх інстанцій спростували.