Коментар до постанови ВС від 02.12.2020 р., справа № 759/22877/19
Один з розділів договору, який складають, заповнюють та погоджують сторони цивільного правового чи господарського договору, як правило, має назву "Реквізити сторін" та є обов’язковою частиною кожного договору (правочину).
А що треба зазначити в такому розділі? Чи можна таке положення договору як "Реквізити сторін" визначати на власний розсуд? Чи є вимоги до реквізитів сторони, дотримання яких є обов’язковим?
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 1-3 ст. 180 ГКУ).
А як щодо решта умов та відомостей у договорі? Ось тут ГКУ надає сторонам договору повну свободу. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГКУ).
Аналогічні права дає сторонам договору й ЦКУ. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦКУ).
Проте, щоб зізнатися, якими є обов’язкові реквізити договору, слід звернутись до вимог не лише ЦКУ та ГКУ, а й інших нормативних документів.
ДСТУ 4163-2003 — обов’язкові та додаткові "Реквізити сторін"
Якщо звернутися до вимог складення офіційних документів (ДСТУ 4163-2003), то відповідно до п. 4.4 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назва організації - вона повинна відповідати назві, зазначеній у його установчих документах;
- назва виду документа (не зазначають на листах) — наприклад, договір або його назва;
- дата — дата складення договору (або правила підписання);
- реєстраційний індекс документа — вочевидь, номер договору (відповідно до журналу реєстрації договорів);
- текст документа — положення самого договору, права та обов’язки сторін, відповідальність, інші істотні та необхідні для певного виду договорів умови тощо, про що сторони дійшли взаємної згоди;
- підпис — йдеться про підписи уповноважених осіб (керівника, представника, фізособи, ФОПа).
Також не потрібно забувати й про код організації за ЄДРПОУ.
Окрім того, у п. 5.9 ДСТУ 4163-2003 названі довідкові дані про організацію, які містять: поштову адресу та інші відомості (номери телефонів, факсів, телексів, рахунків у банку, адресу електронної пошти тощо). Їх розміщують нижче назви організації або структурного підрозділу.
Втім, це те, що стосується суб’єктів господарювання. А як бути з фізособами? Адже, підписуючи договори, ідентифікація таких осіб здійснюється за офіційними документами, зокрема, документу, що посвідчує особу.
Щодо останнього й виник спір у коментованій нами справі — наприклад, всім відомо, що дійсність паспорта-книжечки залежить від вклеєних фото після досягнення її власником 25 та 45 років відповідно. Паспорт, в якому не вклеєні такі фотокартки при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (п. 8 Положення № 2503-XII).
А що із договором, у якому зазначено дані з цього паспорту? Розглянемо це на прикладі судової справи.
Укладення договору купівлі-продажу ТЗ за участі МРЕО
Ситуація з практики: фізична особа уклала договір купівлі-продажу автомобіля в Сервісному центрі РЦС МВС, але згодом звернулась до суду про визнання укладеного договору недійсним. Причина проста: на час підписання договору у продавця був недійсним паспорт — відсутнє вклеєне фото після досягнення ним 25-річного віку.
Був в цій справі й певний нюанс: на покупця переоформили ТЗ лише на час поїздки до Криму, і згодом авто мало бути знову ж переоформлене на продавця чи його батька (тобто, планувалось зробити зворотній викуп ТЗ). Оформити довіреність на права керування ТЗ сторони не змогли — нотаріус вказав на недійсність паспорту і відмовив у оформленні довіреності.
Працівниками сервісного центру, де переоформлявся автомобіль, факт укладення договору не заперечувався. Вони стверджували, що під час підписання договору ними було встановлено особу покупця, сумнівів у його дієздатності не було - у зв'язку з чим вчинено укладання договору купівлі-продажу. Прав, свобод чи інтересів покупця при укладанні договору купівлі-продажу не порушено. До того ж, покупець не заперечує свого волевиявлення на укладання оспорюваного договору купівлі-продажу ТЗ та власноручно поставленого підпису на договорі. А недійсним такий договір він вимагав визнати через недійсність власного паспорту!
Суди вважають договір з "дефектним" паспортом дійсним!
Всі суди були одностайні — про недійсність договору у цій ситуації не може бути й мови.
При цьому ВС звернув увагу на такі моменти:
1) жодна із сторін не заперечує проти укладеного договору;
2) на дату укладення договору у сервісному центрі МВС сторони знали про наявність дефекту паспорту покупця, проте такі підписали договір та переоформили автомобіль.
На цих підставах покупець програв справу і договір купівлі-продажу було визнано дійсним.
