Резидент чи нерезидент – яка різниця?
Платниками ПДФО в Україні є як резиденти, так і нерезиденти. Тож, який би статус не мала фізособа, ПДФО їй сплачувати доведеться. Але головне питання - як?
Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регламентується п. 170.10 ПКУ, де визначено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (але з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами ПКУ). І в деяких випадках ці особливості досить суттєві. Зокрема:
- нерухомість, що належить фізичній особі - нерезиденту, надається в Україні в оренду виключно через фізособу-підприємця або юрособу-резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку (пп. 170.1.3 ПКУ);
- дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості, що здійснюються фізособами-нерезидентами, оподатковується за ставкою 18%, тоді як резиденти сплачують ПДФО за ставкою 5% (п. 172.9, 177.3 ПКУ). Аналогічно оподатковується дохід від продажу рухомого майна (п. 173.2, 173.6 ПКУ);
- дохід у вигляді спадщини, отриманий нерезидентом від резидента, оподатковується за ставкою 18%, незалежно від ступеня споріднення (пп. 174.2.3 ПКУ).
Певні особливості встановлені і для резидентів, які отримують доходи від нерезидентів. Зокрема:
- суми аліментів, отриманих від резидента, не оподатковуються. А ось аліменти, отримані від нерезидента, оподатковуються за ставкою 18% (пп. 165.1.14 ПКУ);
- дохід у вигляді спадщини, отриманий резидентом від нерезидента, оподатковується за ставкою 18%, незалежно від ступеня споріднення (пп. 174.2.3 ПКУ)
І ще один момент, який є важливим для фізосіб-підприємців: нерезиденти (саме нерезиденти, а не іноземці або особи без громадянства!) не можуть бути платниками єдиного податку (пп. 291.5.7 ПКУ). А з цього виходить й інше правило: як тільки підприємець-"єдинник" втрачає статус резидента України, в нього виникає обов’язок перейти на загальну систему оподаткування.
Але тут є нюанс: резидентський статус фізособи не завжди визначається за її громадянством. Тобто громадянин України в певних випадках може бути визнаний нерезидентом. І навпаки, за наявності достатніх підстав іноземний громадянин може претендувати на статус резидента України. А це допоможе зекономити на податку з доходів.
Статус резидента України і проблеми з його визначенням
Визначається цей статус для фізосіб відповідно до норм пп. 14.1.213 ПКУ. Він передбачає наступні ознаки резидентства України:
1) Місце проживання в Україні.
Докладніше про визначення цього місця читайте, наприклад, тут>>
Але, як бачимо, чинне законодавство передбачає випадки, коли на практиці фізособа має кілька місць проживання. Як бути в такому випадку? Податковий кодекс зазначає:
- якщо фізособа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Це можна підтвердити посвідкою на постійне проживання, яка видається у порядку, встановленому постановою №251. Про те, що потрібно для отримання такої посвідки іноземцям та особам без громадянства, читайте тут;
- якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. Що таке центр життєвих інтересів фізособи, ПКУ чітко не визначає, але говорить, що достатньою (але, на жаль, не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізособи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Нагадаємо, що членами сім'ї є:
- особи, які перебувають у шлюбі,
- їхні діти, у тому числі повнолітні,
- батьки,
- особи, які перебувають під опікою і піклуванням,
- інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Тож, якщо родина фізособи постійно проживає в Україні або така фізособа зареєстрована в Україні як підприємець, в неї є підстави вимагати собі статус резидента України. На жаль, ця ознака не є остаточною і може бути поставлена податківцями під сумнів через невідповідність іншим ознакам.
Зокрема, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. До речі, через невідповідність цій підставі, в деяких випадках податківці, які якимось чином дізнаються, що фізособа переїхала на постійне місце проживання за кордон і веде свою підприємницьку діяльність звідти, або буває за кордоном у справах часу протягом року значно більше, ніж в Україні, наполягають на позбавленні такого підприємця статусу платника єдиного податку. Тож, підприємці-єдинники, будьте обережні!
2) Фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізособа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном.
3) Якщо фізична особа є особою без громадянства і не може довести свій статус за іншими ознаками, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
4) Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Начебто, це мало б поставити крапку у питанні визначення резидентського статусу. Але ні. І до підприємців, зареєстрованих в Україні, у податківці виникають сумніви, а що стосується докладного порядку самостійного визначення основного (а не постійного!) місця проживання, то ПКУ його просто не містить! Хоча певні норми ПКУ дають підстави вважати, що це майже одне й те саме. Наприклад, у пп. 175.1 ПКУ зазначається, що доказом основного місця проживання є позначка в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням певного житла.
У листі від 03.10.2016 р. №10415/Л/99-99-13-01-03-14 ДФСУ, відповідаючи на питання щодо видачі довідок (або інших документів), які мали б остаточно довести, чи є фізособа наразі резидентом або нерезидентом України, зазначає, що:
- чинним законодавством України не передбачено надання фізособі довідки-підтвердження того, що вона не є податковим резидентом України;
- з питань визначення резидентського статусу слід звертатися до ст. 14 ПКУ.
Зазначимо, що про довідку-підтвердження статусу податкового резидента України податківці надають роз’яснення значно частіше. Адже форма такої довідки затверджена і вона надається не тільки фізособам, а й юрособам без перешкод.
Від себе зазначимо, що хоча отримання цієї довідки не є гарантією захисту від перегляду статусу резидента під час податкових перевірок, певний психологічний захист вона все ж таки й досі надає. Адже на практиці податківці поважають ті аргументи, які підтверджені документально. І якщо підтвердження виходить від органу ДФС, воно є більш вагомим, ніж інші. Тож, якщо за наведеними вище ознаками у вас є підстави непокоїтися за свій резидентський статус, варто таку довідку отримати.
Форма довідки-підтвердження статусу податкового резидента України та порядок її видачі контролюючими органами визначено наказом ДПАУ від 12.04.2002 р. №173.
Згідно з п. 2 Наказу № 173 довідку-підтвердження статусу податкового резидента України видає ДПІ за місцем проживання фізичної особи на своєму бланку протягом 10-ти робочих днів з моменту подання письмового звернення такої особи.
Фізичні особи-підприємці можуть отримати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України у контролюючому органі за місцем податкової адреси.