30 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рамках справи № 820/568/13-а, адміністративне провадження №К/9901/9508/18 (ЄДРСРУ № 83356190) досліджував питання оподаткування безнадійної заборгованості.
Відповідно до пп. 14.1.11 ПКУ, безнадійна заборгованість, зокрема, визначається як заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Порядок врегулювання безнадійної заборгованості визначається ст. 159 ПКУ.
Пунктом 159.3 ПКУ визначено, що безнадійною заборгованістю є заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду або не вживає інших заходів, передбачених законодавством України, щодо її стягнення до закінчення строків позовної давності.
Відтак, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.
ВАЖЛИВО: Разом з цим, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу, тощо.
Наприклад, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.18 р. по справі № 905/1198/17 (ЄДРСРУ №73564995) було роз’яснено, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором є належним доказом підтвердження заборгованості.
Слід звернути також увагу, що акт звірки взаєморозрахунків хоча і не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні ст. 264 ЦКУ є дією, яка свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, у зв`язку з чим має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.
Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.
Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 21.05.2019 у справі № 904/6726/17, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17 (ЄДРСРУ № 82937658).
Отже, дією по визнанню боргу може бути дія по підписанню актів зарахування зустрічних однорідних вимог, в яких визначена сума заборгованості, і боржник її визнає.
Необхідно вказати, що раніше Верховний суд (адміністративної юрисдикції) був іншої точки зору…, зокрема у постанові від 22.05.2018 в справі № 825/1468/17 вказувалось, що підписання сторонами актів звірок взаєморозрахунків вказує лише на визнання Товариством своєї заборгованості перед іншим контрагентом за відповідними зобов'язаннями, оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, при цьому положення ст. 264 ЦКУ не застосовується до спірних відносин, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання. Наявність заборгованості, що рахується в балансі, або за балансом господарюючих суб'єктів сама по собі не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання (частини перша, п`ята ст. 261 ЦКУ).
Статтею 257 ЦКУ передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (1095 днів).
Положеннями ст. 264 ЦКУ встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
ВИСНОВОК: Отже, підписання Сторонами акту зарахування зустрічних однорідних вимог та/або акту взаєморозрахунків і відповідне відображення в обліку (якщо ж звісно акт підписала уповноважена на це особа (директор, керівник… або на сам кінець представник за довіреністю) і в межах строку позовної давності), є діями позивача, що свідчать про визнання боргу, що відповідно до приписів частин першої, третьої ст. 264 ЦКУ перериває перебіг позовної давності та він починає відраховуватись заново, а отже нарахування платнику податків податкового зобов`язання з податку на прибуток за господарськими операціями з контрагентом контролюючим органом здійснено необґрунтовано, у зв`язку з чим, податкове повідомлення-рішення є безпідставним.
P.s. Найкращім варіантом є також часткова сплата боргу та/або перенесення строків оплати заборгованості.
Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права
