Суть спору: застосування до позивача — ТзОВ «В» штрафних (фінансових) санкцій за встановлення контролюючим органом порушення строків розрахунків в іноземній валюті.
Умовами договорів доручення позивач зобов’язувався за рахунок та за дорученням довірителя (ТзОВ «М») придбати товар, визначений договорами, укласти договір зберігання такого товару та здати його на відповідальне зберігання. Винагорода за виконання зазначених договорів була визначена у розмірі 0,1% від суми договору.
Граничний термін виручки за договором від 01.06.2005 р. був 07.08.2005 р.
На виконання договору доручення від 01.06.2005 р. позивач отримав від ТзОВ «М» як засіб платежу за виконання договірних зобов’язань простий вексель терміном сплати за пред’явленням.
Станом на 30.06.2007 р. вексель позивачем до сплати не пред’явлено, кошти за виконані послуги на рахунок позивача не надійшли.
Вирішуючи справу по суті, суд підтримав позицію ОДПС Дніпропетровської області, мотивуючи так:
«Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
[…] підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій стало встановлення контролюючим органом порушення платником податків строків розрахунків в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Приписами ст. 4 названого Закону передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених ст. 1 і ст. 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про обіг векселів в Україні» умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного законодавства України.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставленні товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. […]
При цьому результатом застосування вексельної форми розрахунків при здійсненні експортних операцій має бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента-експортера в уповноважених банком у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення, як це передбачено в ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, умовами укладених позивачем з ТзОВ «М» договорами доручення не було передбачено такої форми розрахунків за виконане позивачем доручення (виплата винагороди), як вексельна форма.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що оскільки фактична передача векселів ТзОВ «М» була здійсненна не відповідно до умов договорів від 01.06.2005 р. та від 01.12.2005 р., а під час проведення перевірки позивачем не було пред’явлено доказів, які б свідчили про здійснення розрахунків за вказаними зовнішньоекономічними договорами, то вимоги Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» при виконанні наведених договорів не виконано, що є належною правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 4 зазначеного Закону».
