Майже кожен суб’єкт господарювання має справу із земельними відносинами. Реалізація принципу платного використання земельних ділянок, визначеного ст. 206 ЗКУ, базується на дотриманні суб’єктами земельних відносин вимог ст. 125, 126 ЗКУ щодо оформлення права власності у відповідності до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що й формує підстави виникнення податкових зобов’язань з плати за землю.
Відповідно до пп. 269.1 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пп.286.1 ПКУ).
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пп.287.1 ПКУ).
Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачують рівними частками власники та землекористувачі земельних ділянок за місцезнаходженням ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.287.3 ПКУ).
Щодо орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до пп. 14.1.136 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ПКУ).
Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ПКУ).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ПКУ).
Статтею 13 Закону № 161 встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Однією із істотних умов договору оренди землі, передбачених ст. 15 Закону №161, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
При цьому за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ПКУ).
Відповідно до ст. 116 ЗКУ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).
Слід зазначити, що згідно із ст. 25 Закону №161, орендар земельної ділянки зобов’язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.
Звертаємо увагу платників, що у випадку, коли останній день сплати плати за землю припадає на вихідний або святковий день, її потрібно сплатити напередодні встановленого граничного терміну – в останній день (банківський) день.