Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості визначено пунктом 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі — ПКУ). Відповідно до п. 5 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ норми пункту 159.1 ст. 159 ПКУ не поширюються на заборгованість, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку: порядок урегулювання сумнівної заборгованості, щодо якої заходи зі стягнення сумнівної заборгованості розпочато до набрання чинності розділом III ПКУ.
Платник податку — продавець зобов’язаний збільшити дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву й у разі, якщо протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:
а) суд не задовольняє позову (заяви) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позову (заяви) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;
б) сторони договору досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);
в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законом, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
Враховуючи викладене, оскільки згідно із зазначеним пунктом платник податку — продавець збільшує доходи на суму заборгованості, попередньо віднесеної до складу витрат, сума дебіторської заборгованості, щодо якої платник податку — продавець до 01.04.2011 р. здійснив заходи щодо її стягнення, але не включив до складу валових витрат, при обчисленні об’єкта оподаткування після 01.04.2011 р. у податковому обліку такого продавця не відображається.