Відповідно до частини третьої статті 64 ГКУ підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Штатний розпис — це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати й посадові оклади працівників. Враховуючи зазначене, прийняття на роботу працівників має відбуватись згідно із штатним розписом і з посадовим окладом, визначеним штатним розписом. Тому роботодавець не має права вивести працівника поза штат (зокрема, і під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років).
Щодо позаштатних працівників, то слід зауважити: якщо потрібно, підприємство може прийняти на роботу працівника за посадою (професією), не передбаченою штатним розписом, уклавши з ним трудовий договір. У цьому випадку такого працівника називають позаштатним працівником. Розмір його заробітної плати встановлюється за домовленістю сторін і не визначається штатним розписом.
Враховуючи зазначене, позаштатними працівниками можна назвати безробітних, які виконують оплачувані громадські роботи на підприємстві. Громадські та інші роботи тимчасового характеру виконуються виключно на створених для цього тимчасових робочих місцях ― для організації таких робіт не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії.
Роботодавець створює наказом тимчасові робочі місця (звертаємо увагу — не вводить посади до штатного розпису), приймає за строковим договором осіб, які перебувають на обліку в службі зайнятості.
На осіб, які беруть участь у роботах тимчасового характеру, поширюються соціальні гарантії, передбачені КЗпП України, зайнятість населення і державне соціальне страхування. Про участь осіб у таких роботах роботодавці вносять записи до трудових книжок (за бажанням безробітного).
Підтвердження цієї думки також знаходимо у п. 2.1.8 Інструкції №5: оплата праці (включаючи гонорари) працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт:
- згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду (за винятком фізосіб — суб’єктів підприємницької діяльності);
- згідно з обов’язками особам, які є членами спостережної ради або ревізійної комісії акціонерного товариства;
- згідно з договорами між підприємствами про надання робочої сили (безробітним за виконання громадських робіт, учням та студентам, які проходять виробничу практику на підприємстві чи залучені на тимчасову роботу на період канікул).
На думку Мінсоцполітики, позаштатний працівник, що виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємства (компанії) – це «фрилансер» (самозайнята особа) (лист Мінсоцполітики від 15.05.2008 р. №105/13/116-08).
Судова практика з цього питання не має єдиного підходу. Як правило, суди доходять висновку, що позаштатний працівник – це особа, яка виконує роботу за цивільно-правовим договором або за трудовою угодою, що має ознаки цивільно-правового договору.
Словосполучення «позаштатний працівник» міститься в кількох нормативно-правових актах, проте визначення цього поняття в законодавстві немає, а правовий статус позаштатних працівників не визначено.
На думку Держпраці, позаштатний працівник — це не просто працівник, посада якого не передбачена штатним розписом, а особа, яка взагалі не перебуває в трудових відносинах з підприємством і виконує роботи на громадських засадах або за договором цивільно-правового характеру.
Держпраці наголошує, що це роз’яснення не встановлює норм права, а носить інформаційний характер.
Людмила Поліщук,
головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю,
зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Рівненській області
