08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9078/18 (ЄДРСРУ № 81619980) серед іншого досліджував питання щодо початку відліку нарахування пені за невиконання зобов’язання.
Відповідно до ст. 193 ГКУ, ст. 525, 526 ЦКУ суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 610 ЦКУ передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 2 ст. 252 ЦКУ термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦКУ передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦКУ, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
В той же час, 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16 Верховний суд України вказав наступне: «Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).
Проте, нормою ч. 3 ст. 267 ЦКУ встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Позиція викладена в рішеннях: Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року по справі № 383/458/17, провадження № 61-10239св18 (ЄДРСРУ № 80183023), від 27 лютого 2019 року по справі № 157/883/16-ц, провадження № 61-18534св18 (ЄДРСРУ № 80330419), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 жовтня 2018 року по справі № 917/63/18 (ЄДРСРУ № 77528225), від 29 травня 2018 року по справі № 910/23003/16 (ЄДРСРУ № 74538867) та ін.
Згідно із ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
ВИСНОВОК: Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичного виконання договору (наприклад, поставка товару) не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.
Євген Морозов, адвокат (судовий захист), магістр права