Несхвалення правочину засновниками не впливає на його дійсність

Постанова ВГСУ від 30.11.2017 р., Справа №908/1806/16

Насьогодні вже нікого не здивуєш положеннями статуту юросіб, якими засновники вказують про обмеження керівника на укладення правочинів, які перевищують певну межу у грошовому виразі.

Для чого прописуються такі обмеження?

Справа в тому, що керівник за законом не лише представляє інтереси Товариства у відносинах з третіми особами, а й має право вчиняти юридичні дії з майном Товариства шляхом укладення угод купівлі-продажу, застави, поруки, іпотеки тощо.

А отже, керівник як особа відповідальна за фінансово-господарську діяльність отримує повноваження із використання та розпорядження майном, що перебуває на балансі Товариства.

І для того, щоби керівник не зловживав  отриманою владою, у статуті передбачають  обмеження повноважень керівника шляхом визначення певної граничної суми правочину, укладення якого без згоди загальних зборів засновників неможливе.

Приклад такого обмеження наведено у коментованій судовій справі:

“...укладення договорів та вчинення інших правочинів Директором можливе лише за умови одержання попередньої згоди Зборів Учасників щодо:

1) будь-яких договорів та правочинів, пов'язаних із прийняттям Товариством на себе зобов'язань, сумарна вартість яких перевищує еквівалент 10 000 (десяти тисяч) доларів США за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день вчинення правочину;

2) будь-яких договорів та правочинів, спрямованих на відчуження або придбання об'єктів нерухомого майна, в тому числі земельних ділянок, незалежно від їх вартості;

3) будь-яких договорів та інших правочинів щодо застави та іншого обтяження активів Товариства, надання або отримання Товариством позик та іншої фінансової допомоги..

Будь-які договори, укладені товариством або від його імені з порушенням вказаних обмежень, є недійсними..”

Такі обмеження фактично вимагають схвалення договорів засновниками ще на стадії укладання (з оформленням протоколу чи рішенням загальних зборів). Інакше, такі договори засновники вважатимуть недійсними.

Та ось суди доволі критично відносяться до таких обмежень. На їхню думку, наслідки таких обмежень відсутні. Принаймі, судова практика показує, що договори, укладені без схвалення засновників, не можуть бути визнані недійсними.

Цьому є просте пояснення - в пункті "і" частини п'ятої статті 41 Закону "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, а не їх укладення.

Тому фактично прописані у статуті такі обмеження з наслідками недійсності договорів на практиці не працюють.

Як друга сторона договору може отримати інформацію про обмеження?

Нагадаємо, що кожна особа може у вільному доступі переконатись про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Так, відповідні відомості про керівника та осіб, які виступають від імені ЮО, мають бути внесені до ЄДР при державній реєстрації підприємства чи змінах у статуті (якщо такі обмеження прописані засновниками) (п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону №755). Ознайомитись з цим можна на сайті Мін'юсту за посиланням. Хоча, звісно, обов’язку перевіряти таку інформацію самостійно  у контрагента немає.

Крім цього, інформація про таке обмеження може міститись у самому договорі. Таким чином, договір перед його укладанням слід перевірити, зокрема, і на наявність таких обмежень.

ВГСУ вважає, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (п. 3.3 Постанови №11[1]).

На думку суду, припис абз. першого ч. 3. ст. 92 ЦКУ зобов'язує керівника, який виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.  

Отже, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених таким керівником від імені юридичної особи з третіми особами.  Але якщо ці треті особи (контрагент) знали про обмеження і допустили його порушення, на жаль, цей договір в суді може бути визнаний не чинним. Адже такі обмеження не мають юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий ч. 3 ст. 92 ЦКУ).

Так, за правовим висновком, наведеним у постанові ВСУ від 21.09.2016 р. у справі №902/841/15, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для контрагента в тому випадку, якщо саме цей контрагент, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяв недобросовісно або нерозумно.

Тобто немає значення, чому такий договір не був затверджений засновниками - зі злого умислу чи просто через недбалість. Головне, що контрагент  достеменно знав про відсутність у виконавчого органу (керівника) товариства необхідного обсягу повноважень або повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці контрагента несе юрособа (засновниками якої було встановлено ці обмеження). 

А якщо договір вже не лише укладено, а й виконано сторонами (або однією з сторін)? 

В  спорі, що нами розглядається, суд вважає, що вчинення дій сторін щодо виконання відповідних правочинів (підписання актів приймання-передачі техніки, відображення спірних господарських операцій позивачем у податковій звітності, прийняття ТОВ оплати за спірну техніку та неповернення її контрагенту) свідчать про схвалення юрособою спірних договорів купівлі-продажу. 

А це означає, що  жодні наступні рішення загальних зборів вже не можуть вплинути на договірні зобов’язання.

Наприкінці висновок від автора: якщо засновники прийняли рішення обмежити керівника в укладенні ним угод за певних умов, шляхом схвалення таких правочинів загальних зборами, то наслідки порушення такої заборони мають бути лише в межах відносин керівник-засновники. Адже керівника обирають загальні збори, він підзвітний їм. Тож саме засновники мають передбачити “покарання” такого керівника за порушення умов статуту. На самі правочини, так само як на контрагентів, вимоги статуту не поширюються — тут працює закон.

Але і самим контрагентам слід уважно читати умови договору. І якщо в ньому зазначено про обов’язок затвердження/схвалення договору загальними зборами засновників (учасників), варто простежити за виконанням цієї умови.