Як відомо, підприємства, обслуговуючи свої автомобілі (придбані чи орендовані), мають списувати фактично витрачені пально-мастильні матеріали на підставі подорожніх листів згідно з фактичною вартістю таких матеріалів, але з урахуванням норм витрат, наведених у Наказі Мінтрансу від 10.02.98 р. № 43 (далі – Норми витрат).
Проте, як уже з’ясувалось в суді, таке твердження не зовсім правильне.
Щодо подорожнього листа, то хоча він і є первинним документом з метою підтвердження податкових витрат, все ж минулого року визнали застосування підприємствами самостійно виготовлених форм бланків подорожніх листів. Єдина вимога — дотримання у змісті документу обов’язкових реквізитів або реквізитів типових чи спеціалізованих форм, передбачених п. 2.7 Положення про забезпечення записів у бухобліку, затвердженого Наказом Мінфіну від 24.05.95 р №88 (Лист Мінінфраструктури від 23.04.2013 р. №4492/25/10-13)
Натомість більш інтригуючим є питання списання бензину (пального) лише в межах Норм витрат.
Так, податкові органи й надалі при наданні податкових консультацій вказують на обов'язок підприємств списувати витрати на використання паливно-мастильних матеріалів, виходячи з даних про пробіг автомобіля згідно з Нормами витрат. Причому, якщо такі відсутні у самому Наказі №43, то юрособі слід звернутись до ДП "ДержавтотрансНДІпроект" із відповідною заявою про розроблення тимчасових індивідуальних базових лінійних норм витрат палива на відсутні у Наказі №43 моделі (модифікації) автомобілів.
До речі, на нашу думку, такий підхід податкових органів подекуди спотворює реальну картину.
Приклад. Згідно з Наказом №43 норма витрат пального для авто марки BMW 735i (4-дв. седан, V p, куб. см - 3430) встановлено на рівні 14.6 л/100 км. В той час як такий же автомобіль 2000-2001 р. за даними виробника має розхід бензину 17.2 л/100 км по місту, 9.1 л/100 км по трасі та середній - 12.1 л/100 км. Таким чином, залежно від режиму використання автомобіля, розхід пального може бути більшим або меншим від норми за Наказом №43. Втім, до податкових витрат потраплять лише витрати пального не більші ніж 14.6 л/100 км.
На щастя, така ситуація влаштовує не всіх керівників підприємств. Один з таких керівників власне й звернувся за податковою консультацією та, отримавши її, оскаржив до суду.
Вищеописана позиція податкового органу не знайшла своєї підтримк. Суд визнав, що дані норми Наказу № 43 призначені для планування потреби підприємств у паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Суд зазначив й те, що зазначений наказ не пройшов держреєстрації в Мін'юсті.
Процитуємо нову позицію податкового органу у коментованому Листі: “.. згідно з висновком суду платник податку на прибуток пiдприϵмств повинен враховувати витрати на придбання паливно-мастильних матеріалiв на пiдставi первинних документiв у межах установлених чи самостійно розрахованих норм витрачення палива. При цьому, витрати на заправку автотранспорту можуть бути включенi до витрат платника податкiв у разi використання такого автотранспорту в його господарськй дiяльностi та лише в установлених межах витрачання палива з урахуванням умов експлуатацiï автотранспорту, у разi якщо на законодавчому рiвнi не затверджена типова форма первинного документу з обліку паливно-мастильних матеріалiв.”