Нагадаємо, що за приписами п. 80.1, 80.2 ПКУ фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) та за наявності хоча б однієї з виключних передбачених обставин, зокрема,:
— у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 ПКУ);
— у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 ПКУ).
Щодо мораторію на перевірки, який застосовується відповідно до вимог п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №71, все ж таки коли йдеться про перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, то тут жодних заборон.
Утім, виникають цілком слушні запитання:
1. Чи достатньо для призначення перевірки отриманої інформації органом ДФС від громадської організації із захисту споживачів від нелегальної торгівлі алкоголю?
2. Чи повинен платник податків на момент допуску знати про законність отримання такої інформації та її зміст?
Свого часу ми звертали увагу на те, що позиція податкового органу є досить чіткою (Лист ДПАУ від 01.06.2011 р. №5283/К/23-7014/624): «Податковим кодексом України не передбачено надання платникові податків відомостей про те, за інформацією якого державного органу або органу місцевого самоврядування і на підставі яких фактів проводиться перевірка».
На сьогодні суди, розглянувши значну кількість справ, устигли сформувати доволі сталу позицію, яка свідчить на користь визнання за фіскальним органом права на перевірку. Для цього цілком достатньо самого факту отримання такої інформації, а безпосередньо платник податків інформацію, яка свідчить про можливі порушення саме ним законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, отримує вже від державного органу — ДФСУ.
Тож формально вимоги для призначення фактичної перевірки виконано.
Водночас допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно зі ст. 81 ПКУ.
Відповідно, платник податків під час допуску до фактичної перевірки має право перевірити не лише пред'явлені посадовими особами фіскального органу документи, наведені у п. 81.1 ПКУ, а й наявність підстав для її проведення, визначених ПКУ, зокрема, як випливає з вищенаведених пп. 80.2.2 та 80.2.5 ПКУ, ознайомитися з отриманою фіскальним органом інформацією. Причому, на нашу думку, йдеться не про дату і номер листа джерела інформації, а саме про інформацію, тобто ознайомлення з її змістом.
Зважаючи на все вищенаведене, можемо зробити висновок, що платник податків має право знати зміст інформації, отриманої фіскальним органом. Причому це має відбутися під час вирішення питання щодо допуску посадових осіб до перевірки. За приписами п. 81.1 ПКУ копія наказу** про проведення перевірки має містити, зокрема, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом. А це прямо вказує на факт отримання податковим органом інформації в установленому законодавством порядку (зміст пп. 80.2.2, 80.2.5 ПКУ).
* Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11. 2015 р. у справі №823/1853/15, рішення підтримане ухвалою ВАСУ від 09.02.2016 №К/800/52462/15.
**У зв'язку зі змінами, внесеними до абзацу третього п. 81.1 ПКУ Законом України від 17.07.2015 р. №655-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків».
Тому, на нашу думку, у разі якщо платнику податків не надали такої інформації, він не може оцінити законність дій фіскального органу та законність призначення такої перевірки. Інакше платник податків матиме право вимагати ознайомлення з такою інформації вже в суді, оскаржуючи наказ на призначення такої перевірки. Щоправда, суд при цьому може зажадати пояснень та доказів наявності такої інформації на момент прийняття наказу на проведення перевірки та, відповідно, оцінювати дії фіскального органу щодо їх законності. А оскільки фіскали у разі недопуску можуть вимагати через суд ще й арешту коштів на рахунках, — відмова ознайомити платника податків з інформацією як підставою для перевірки, може стати у пригоді.
Тоді, оскаржуючи наказ на призначення перевірки, платник податків лише відстрочує проведення перевірки, якщо суд визнає правомірність дій фіскального органу, без негативних наслідків для госпсуб'єкта.
