4 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №813/2230/13-а, адміністративне провадження №К/9901/28484/18 (ЄДРСРУ №78325837) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно того, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.
Так, 20 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи №805/10886/13-а, адміністративне провадження №К/9901/1424/18 (ЄДРСРУ №72863889) викладено правову позицію, яка зводиться до наступного.
(!!!) Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.
Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність» .
Враховуючи зазначене суд чітко констатував, що інший підхід потенційно буде виключно зловживанням, тобто надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є неправильним виходячи з загальних засад судочинства.
Крім того, 07 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №0870/4806/12, адміністративне провадження №К/9901/5850/18 (ЄДРСРУ №75757107) чітко зазначив, що наявність податкової інформації про «фіктивність» контрагентів є неприйнятною оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.
ВИСНОВОК: Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок, а визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції фіскального органу.