Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Під час здійснення господарської діяльності у всіх сторін зобов’язання є ряд прав та обов’язків у разі невиконання яких сторони договору несуть цивільно–правову відповідальність, передбачену чинним законодавством або умовами укладеного договору.
Так, вступаючи у правовідносини із таким суб’єктом господарювання як фізична особі – підприємець у споживачів та контрагентів достатньо часто виникає питання: «Чи припиняється цивільно – правова відповідальність підприємця у зв’язку із його ліквідацією?»
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦКУ фізична особа – підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. (ч. 2 ст. 52 ЦКУ).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦКУ цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У п. 70 постанови ВСУ від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Висновок ВСУ, викладений у постанові від 04.12.2013 р. у справі №6-125цс13 підтверджений в п. 39 постанови ВСУ від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17.
Стосовно звернення стягнення на майно фізичної особи–підприємця, яке було придбано під час шлюбу слід звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
З одного боку, якщо кошти, зароблені фізичною особою – підприємцем, були спрямовані на потреби сім'ї (як найчастіше це буває на практиці), то існує реальна можливість звернути стягнення на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, один з яких здійснює підприємницьку діяльність. Однак, з нашої точки зору, ч. 2 ст. 52 ЦКУ є більш спеціальною по відношенню до ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України. Тому в цьому випадку за зобов'язаннями фізичної особи – підприємця стягнення може бути звернене тільки на його особисте майно, а також на його частку у спільній сумісній власності подружжя.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства у випадку припинення діяльності фізичної особи – підприємця, зобов’язання цього суб’єкта господарювання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, яка відповідає за їх належне виконання всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення.
Шемет Ігор Олегович
