Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
У статтях, скаргах до податкових органів, позовах до суду госпсуб’єкти та фахівці у галузі податкового права схилялися до думки щодо неможливості застосування штрафів за неоприбуткування (неповне та несвоєчасне оприбуткування) готівки за Указом Президента №436/95 у п'ятикратному розмірі. І підстав для цього більше ніж достатньо:
1. Указ Президента №436/95, який встановлює відповідальність за неоприбуткування готівки у касах, прийнято 12 червня 1995 року. 8 червня 1995 року між ВРУ та Президентом України було укладено Конституційний договір №1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 25 цього Конституційного договору Президент видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. А вже 6 липня 1995 року було прийнято Закон про РРО, у якому, крім іншого, передбачено відповідальність суб’єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.
2. Порядок ведення касових операцій встановлено постановою НБУ, згідно з абз. 3 п. 2.6 якої у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги). Необхідність ведення КОРО передбачено Законом про РРО, а порядок її ведення наведено у наказі, виданому на виконання вимог цього Закону.
3. Закон про РРО містить вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції. Проте порушення за неоприбуткування готівки в касі там не зазначено.
Таким чином, логічно визнати, що штраф за неоприбуткування готівки не може застосовуватися за Указом Президента за наявності Закону та нормативних актів, виданих на його виконання, які передбачають порядок оприбуткування з використанням КОРО на підставі чеків РРО.
Водночас Верховний суд має свою логіку щодо цього питання: предмети правового регулювання Указу №436/95 та Закону про РРО є різними. Попри зміни, які у подальшому було внесено до Указу №436/95 (останні ― у 2001 р.), правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.
Проаналізувавши наведені вище норми, ВСУ вважає, що відносини щодо відповідальності суб’єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки не врегульовано Законом про РРО, прийнятим пізніше, ніж видано Указ №436/95. Крім того, суд зауважує, що на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б такі відносини (аналогічну правову позицію вже було висловлено ВСУ у постанові від 02.04.2013 р. №21-77а13).
Від себе зазначимо, що йдеться про 2009 рік. І в цей час вже існував та діяв Господарський кодекс, згідно з яким види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені тільки законами (ч. 2 ст. 238 ГКУ).
При цьому ніхто не заперечує, що такий штраф є адміністративно-господарською санкцією. Водночас немає й певного документа, який би надав Указу Президента статусу законодавчого акта, який має право визначати та встановлювати такі адміністративно-господарські санкції.
Тож, імовірно, ми ще можемо сподіватися, що позицію може бути переглянуто у майбутньому (Постанова ВСУ від 10.09.2013 р. Справа №21-190а13 (плюс Справа від 02.04.2013 р. №21-77а13).
