В Україні юросіб та ФОПів хочуть зобов’язати проходити екоаудит

EBA повідомляє, що 5 травня Екокомітет ВРУ розгляне законопроєкт №6349 щодо змін до законодавства про екологічний аудит.

З одного боку, документом пропонується низка позитивних новацій, зокрема встановлюється чіткий перелік вимог до змісту висновку екоаудиту та обов’язковість видачі звіту з екоаудиту керівникам і власникам підприємств, де проводиться обов’язковий екоаудит. З іншого – розширюються підстави для проведення обов’язкового екоаудиту, зокрема і на ФОПів, що призведе до збільшення тиску на бізнес та появи корупційних ризиків. Зокрема, через такі положення:

1. можливість проводити обов’язковий екоаудит на основі рішення суду про порушення вимог природоохоронного законодавства. Оскільки конкретики у цьому пункті немає, очевидно, що будь-які порушення, виявлені Держекоінспекцією під час перевірки, незалежно від їх тяжкості або змісту, можуть стати підставою для здійснення обов’язкового екоаудиту. Мало того, сумнівною виглядає і доцільність проведення екоаудиту, наприклад у разі встановлення відповідності видів діяльності вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, якщо такі порушення вже встановлені рішенням суду, тощо;
2. обмеження можливості вибору екологічного аудитора. Під час обов’язкового екоаудиту виконавця (екоаудитора) вибирає замовник, яким виступає заінтересований орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування. При цьому пропонується виділити три робочі дні до укладання договору між замовником і виконавцем, щоб донести цю інформацію до відома керівника або власника підприємства, де планується провести екоаудит. Протягом цього часу керівник або власник підприємства має погодити обраного екоаудитора або надіслати замовнику інформацію про потенційну особисту заінтересованість виконавця екоаудиту в його результатах. Разом із тим законопроєкт не деталізує, яким чином інформація про наявність особистої заінтересованості екоаудитора має бути надалі врахована замовником: чи є подання такої інформації обов’язковою підставою для зміни виконавця екоаудиту; чи може така інформація бути відхилена замовником як недоведена/необґрунтована; у який строк замовник має розглянути таку інформацію і повідомити про прийняте рішення. Таким чином виникає ризик можливих зловживань з боку замовників екоаудиту, що на практиці може нівелювати можливість керівника/власника підприємства реалізувати своє право на відвід виконавця екоаудиту;
3. розширення підстав для проведення обов’язкового екоаудиту. Так, законопроєктом пропонується включити до переліку об’єктів підвищеної небезпеки, де наразі проводиться обов’язковий екоаудит, усі об’єкти та види діяльності, щодо яких має проводитись процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД), а також ФОПи. По-перше, не зовсім зрозуміло, яким чином заінтересовані органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування ідентифікуватимуть суб’єктів господарювання, які припиняють підприємницьку діяльність або перебувають у процесі ліквідації, на відповідність вимозі щодо проведення обов’язкового екоаудиту. На хвилинку, станом на сьогодні в Україні працюють близько 2 млн ФОПів, а щомісяця їх закривається понад 20 тисяч. По-друге, встановлення обов’язкового екоаудиту при ліквідації підприємств або їх структурних підрозділів суперечить чинному порядку ліквідації юридичних осіб. Реалізація такого положення може потенційно призвести до підвищення ризику зловживань державними реєстраторами своїми повноваженнями під час здійснення процедури ліквідації підприємств в частині вимоги надати висновок екологічного аудиту або ж до появи ще одного регулятора, без отримання висновків якого затримуватиметься та ускладнюватиметься завершення процедури ліквідації/припинення діяльності суб’єкта господарювання. Мало того, з огляду на те, що законопроєктом пропонується визначити обов’язковим включення до звіту про екологічний аудит рекомендацій щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей (у випадку їх наявності), це положення несе в собі очевидні корупційні ризики;
4. встановлення максимальної тривалості здійснення екоаудиту, що не перевищує один рік. По-перше, з огляду на те, що екоаудит здійснюється на договірній основі, часові рамки його тривалості мають визначатись виключно договором. По-друге, встановлення такого терміну може мати наслідком ускладнення роботи підприємства, де проводиться екоаудит, у тому числі відтермінування ліквідації підприємства/виведення з експлуатації підприємств, установ або організацій, їх структурних підрозділів, припинення діяльності фізичної особи - підприємця на значний строк.

Наприклад, в Естонії з 2000 року обов’язковому екоаудиту підлягали компанії з високим екологічним ризиком, але вже з 2005 року країна запровадила систему EMAS та запровадила добровільний екоаудит. В інших країнах державні органи влади активно заохочують компанії впроваджувати EMAS. У Франції, де обов’язковою є нефінансова звітність та її аудиторська перевірка, компаніям, які приєднались до EMAS, не потрібно проходити аудит екологічних даних щорічної звітності. А у Польщі компанії-учасники EMAS звільнені від сплати акцизу на вугілля та газ, звільнені від необхідності проведення обов’язкового енергетичного аудиту, а також на таких підприємствах планові заходи екологічного контролю проходять не частіше ніж раз на 3 роки. В Україні ж пропонований каральний підхід, зокрема й у частині оприлюднення результатів обов’язкового екоаудиту на ресурсах державних органів влади та екоаудиторів, навпаки, відсилає до радянської системи перевиховання через публічний осуд. Якщо ми прагнемо до ЄС, то і підходи до роботи варто впроваджувати схожі», – говорить Ольга Бойко, координаторка Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської Бізнес Асоціації.

Таким чином, Європейська Бізнес Асоціація не підтримує законопроєкт №6349 у поточній редакції та звертається з проханням доопрацювати його відповідно до європейських практик.

Додатково:

EMAS, або Ecomanagement and audit scheme – система добровільного екологічного менеджменту та аудиту ЄС, розроблена для підприємств у 1992 році. Європейська компанія, які вирішила стати учасником ЕМАS, повинна виконати низку умов, а саме: здійснити екологічну експертизу своєї діяльності і з урахуванням її результатів розробити програму довкілля відповідно до запропонованих стандартів; впровадити систему управління навколишнім природним середовищем; підготувати Екологічну декларацію; пройти екологічний аудит акредитованим верифікатором ЕМАS; подати заяву про реєстрацію в спеціальному реєстрі для акредитації підприємств і спостереження за їх діяльністю. Якщо підприємство не відповідає декларованим вимогам у сфері екологічної політики, його виключають з реєстру. Станом на жовтень 2021 року в реєстрі EMAS було 3887 організацій. Найбільшою популярністю EMAS користується в Німеччині (1115 організацій), Італії (1034 організації), Іспанії (966 організацій) та Австрії (268 організацій).