Право на податковий кредит
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені (нараховані) у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
При цьому податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), є для покупця таких товарів (послуг) підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ПКУ).
Водночас п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких ПН чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ПКУ.
Тобто, якщо коротко – право на ПК з ПДВ мають усі платники ПДВ. Головне, щоб це право було документально підтверджено, а податкова накладна – зареєстрована.
Відповідно до цього, податківці у консультації від 08.02.2019 р. №450/ІПК/06-30-12-01-19 зазначають, що суми ПДВ, нараховані (сплачені) платником ПДВ за отриманими послугами з проведення прибирально-мийних робіт автомобільного транспорту, включаються до складу податкового кредиту.
І для цього права зв'язок із господарською діяльністю для понесених витрат не потрібен. Та ігнорувати відсутність цього зв'язку можна буде недовго.
Чи потрібно нараховувати податкові зобов’язання?
У коментованій консультації податківці згадали п. 198.5 ПКУ (зокрема пп. «г»), за яким платник податку зобов’язаний нарахувати ПЗ з ПДВ у разі якщо придбані товари/послуги з ПДВ призначаються або починають використовуватись в операціях, що не є господарською діяльністю підприємства.
Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 ПКУ).
При цьому податківці надають роз’яснення, за яким, якщо вартість зазначених послуг включається до складу витрат і, відповідно, до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об’єктом оподаткування та пов’язані з отриманням доходів, ці товари/послуги визнаються такими, що призначаються для використання/використані в господарській діяльності, і додаткового нарахування податкових зобов’язань за правилами, встановленими п. 198.5 ПКУ, не здійснюється.
Головним завданням, як бачимо, буде довести податківцям, що використання такого автомобіля (як і витрати на його утримання) пов’язані із господарською діяльністю підприємства.
Якщо йдеться про таксопарк або інше транспортне підприємство, чи автомобілі, які здаються в оренду або використовуються для перевезення власних вантажів, або ж у інших службових поїздках (зокрема, і у відрядженнях), це буде зробити досить легко.
А ось якщо йдеться про транспорт, який використовується для перевезення працівників з дому на роботу або назад, то на жаль, оскільки чинне законодавство не містить вимоги до роботодавця фінансувати такий проїзд, а працівники їздять безоплатно, податківці можуть не погодитись із тим, що цей транспорт є виробничими основними засобами. І в такому випадку вимагатимуть на весь «вхідний» ПДВ, пов'язаний із таким транспортом, нараховувати ПЗ з бази, визначеної п. 189.1 ПКУ.