Розкриття банківської таємниці – на межі закону

Останнім часом ми багато чуємо про фактичне скасування банківської таємниці з метою боротьби з відмиванням грошей. Аргументів на користь цього чимало – від успішної євроінтеграції до поповнення бюджету податковими органами.

Нещодавно всі соцмережі обговорювали новину, пов’язану з розкриттям банківської таємниці при оформленні картки в рамках проєкту «Національний кешбек». Адже окремі банківські договори можуть містити умови про розкриття банківської таємниці. В інших випадках – зокрема, вже у заяві про відкриття рахунку, майбутній клієнт банку може побачити умови щодо надання дозволу банку на розкриття інформації, що становить банківську таємницю щодо платіжних операцій за всіма чинними поточними рахунками та за поточними рахунками, які можуть бути відкриті у майбутньому, а також окремим третім особам.

Згода на розкриття банківської таємниці – точка зору НБУ

Оскільки тема розкриття/збереження банківської таємниці останнім часом стала однією з найбільш обговорюваних, НБУ не зміг залишитись осторонь та, зокрема, з урахуванням змін, які ВРУ планує вносити до чинного законодавства в частині змін підходу до розкриття банківської таємниці в окремих випадках, у листі від 05.03.2025 №25-0009/16834 нагадав, що: 

1. стабільність банківської системи залежить від рівня правової захищеності банківської таємниці. Банки відповідно до положень законодавства є гарантами таємниці банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта (ст. 1076 ЦКУ);
2. якщо простежити за еволюцією підходу до банківської таємниці в Законі України «Про банки і банківську діяльність», стає очевидним, що за наявності обґрунтованого запиту зацікавленого державного органу Національний банк займає конструктивну позицію щодо можливості перегляду норм закону, але виключно з визначенням обмеженого характеру, кола осіб, доцільного обсягу розкриття банківської таємниці без рішення суду для державних органів на виконання ними передбачених законом функцій. НБУ заперечує надання безконтрольного та необмеженого позасудового доступу до банківської таємниці для будь-якого органу;
3. за рішенням суду правоохоронці та податкові органи можуть отримати доступ до інформації, яка містить банківську таємницю, але для цього їм необхідно навести доводи обґрунтованості, доцільності та наявності підстав для отримання такої інформації, що є важливим запобіжником для обмеження доступу контролюючих органів до приватної інформації про особу;
4. визначення меж правової охорони банківської таємниці завжди потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: з одного боку – право клієнта банку на приватність, з іншого ‒ загальносуспільні інтереси, зокрема попередження і розслідування злочинної діяльності. 

Позиція редакції

Нагадаємо, що 10.01.2025 набув чинності Закон №4174, який стосується окремих питань розкриття банківської таємниці та заходів для встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин. У рамках цього Закону внесено зміни до Закону про банки і банківську діяльність, яким нотаріусам надано можливість отримувати доступ до інформації, що становить банківську таємницю, до банківських рахунків зниклої особи, але тільки з метою встановлення опіки.

Тож ми бачимо, що у певних випадках розкриття банківської таємниці є необхідним для захисту клієнтів банків та майна зниклих осіб і такий доступ надається обмеженому колу у межах їхніх повноважень за законом – зокрема нотаріусам. 

Але якщо розкриття банківської таємниці вимагає закон, для чого ж тоді банкам згода клієнта? Чи не означає це, що, надаючи цю згоду, клієнт дозволяє розкриття банківської таємниці щодо свого рахунку і в інших, не прописаних у законі, випадках або іншим, не передбаченим законом, особам? 

Для чого банкам згода клієнта?

Нагадаємо, що відповідно до ст. 60 Закону №2121 банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом.

Коли ми говоримо про ситуацію «банк-клієнт», таємницею вважаються: 

• відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

• інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини;
• фінансово-економічний стан клієнтів;
• інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
• інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності;
• інформація про банки чи клієнтів банків, що збирається від банків під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, оверсайту платіжної інфраструктури, а також нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Саме тому керівники та службовці будь-якого банку, зокрема й НБУ, при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці.

Банківська таємниця розкривається банками, зокрема:

1. на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи. Інформація щодо рахунку умовного зберігання (ескроу) та операцій за ним розкривається також на письмовий запит бенефіціара. Інформація про залишок коштів на банківському рахунку, майнові права на кошти на якому є предметом обтяження, операції за ним, обтяження, щодо яких до банку надійшли повідомлення, у тому числі взяті банком на облік, інші обмеження права розпоряджання рахунком розкривається також на письмовий запит обтяжувача, якщо право обтяжувача на отримання відповідної інформації передбачено правочином, на підставі якого виникає таке обтяження;
2. в інших випадках, чітко встановлених законом – ст. 62 Закону №2121.

Отже, закон окремо, добровільна згода окремо. І так: якщо банк матиме вашу згоду як клієнта, він без перешкод зможе розкривати вашу банківську таємницю й у випадках, коли закон цього не вимагає. Але – лише у випадках, на які ви дали згоду, і особам, яким ви надали згоду її розкривати. 

Навіщо банки просять цю згоду і роблять це наполегливо? НБУ наводить приклад: фінмоніторинг. Часто банки неналежно виконують вимоги фінмоніторингу, бо не перевіряють подані фіктивні (підроблені) документи їх клієнтів. Йдеться, наприклад, про:  

• підроблені платіжки, які нібито підтверджують здійснення клієнтами господарської діяльності, сплати обов’язкових платежів, платежів за оренду приміщень, транспортних послуг;
• підроблені документів для фінансових операції з купівлі валютних коштів у значних обсягах та переказу їх за кордон (у подальшому постачання товару не відбулося);
• господарські договори, які містять ознаки підроблених, – містять реквізити рахунків, відкритих після укладення договору, та/або підписи осіб, які не мали повноважень на момент їх укладення тощо.

А не перевіряють вони ці документи тому, що перевірити таку інформацію без запиту до інших банків неможливо. А ці банки відмовлять у наданні інформації через банківську таємницю.  

Тому у своєму листі НБУ рекомендує з метою зниження зазначених ризиків під час установлення ділових відносин із клієнтом / подальшого обслуговування додати до умов договору банківського обслуговування згоду клієнта на розкриття банківської таємниці іншому банку, у т.ч. стосовно відомостей щодо руху коштів за рахунками клієнта. Така згода також може бути оформлена як окремий документ.

У разі отримання запиту від іншого банку, якщо немає згоди на розкриття банківської таємниці, НБУ рекомендує оперативно отримати відповідний дозвіл клієнта та надати інформацію, що запитується.

Як ми розуміємо, на практиці рекомендація НБУ, та ще й зі словом «оперативно», для інших банків рівносильна наказу. І вони це виконуватимуть. А от чи погодяться на це клієнти? 

Практика оформлення згоди – НБУ та суди

Наприклад, якщо звернутись до Дозволу (згоди) на розкриття банківської таємниці, то сам НБУ прописав зразок із чітко окресленими умовами їх надання. 

У ньому банк надає згоду НБУ для передання конкретно визначеної інформації до Фонду держмайна в обсязі та у спосіб, визначений НБУ, а саме: на розкриття банківської таємниці, що міститься у Звітах СОД, у випадках та обсягах, необхідних для перевірки оцінки вартості майна, а також для виконання інших дій Фондом, передбачених відповідним нормативним документом.

Тобто є чітке розуміння мети отримання згоди та передання інформації, коло суб’єктів та обсяг інформації.

Якщо звернутись до судової практики, то:

1. У постанові від 04.09.2024 у справі №757/53921/23-ц Верховний Суд наголосив, що правовий режим банківської таємниці визначається, зокрема, ст. 1058, 1076 ЦКУ, ст. 60 – 62 Закону №2121. Коло суб`єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, визначається законом (ст. 62 Закону №2121) і може змінюватися тільки на підставі закону. При цьому вказані суб`єкти мають право на отримання лише обмеженої інформації з урахуванням виконуваних ними функцій та з питань, зазначених у відповідному законі стосовно визначених суб`єктів.
2. У постанові від 26.10.2022 у справі №686/17917/21 Верховний Суд щодо вимог органів ДПС про розкриття банківської таємниці виснував, що у разі якщо підставою звернення до суду, зокрема, органу ДПС із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, не перебуває за місцем своєї реєстрації; підтверджено неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів.

У будь-якому разі у зверненні (заяві) до суду щодо дозволу на розкриття банківської таємниці зазначають:

1. обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
2. обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання (ст. 347 – 348 ЦПК України).

Поради клієнтам банків

Клієнт банку, отримуючи для ознайомлення згоду на розкриття банківської таємниці, перед її підписанням повинен не лише уважно її прочитати, а й вимагати від банку чітких пояснень, з якою метою інформація передаватиметься, кому саме та в яких обсягах.  

За відсутності пояснень або якщо вони його не задовольняють, клієнт має право посилатися на приватність, на вимоги щодо збереження банківської таємниці відповідно до вимог Закону №2121 та вимагати внесення змін до тексту згоди. 

Загалом, на нашу думку, нині клієнти мають обирати банк не лише з огляду на його лояльність, а й на прозорість відносин з ним. Якщо розкриття банківської таємниці в деяких випадках не уникнути, то банк має чітко прописати, в яких випадках це буде, і чітко дотримуватися умов згоди. Загальні формулювання, на кшталт «в разі необхідності», «за потреби» та «іншим особам», у цьому випадку неприпустимі!