«Вісник. Офіційно про податки»
Звільнення працівника з ініціативи роботодавця, зокрема в період його тимчасової непрацездатності, не допускається (ст. 40 КзпП).
Якщо працівник звільняється за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП), то згідно із ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі захворювання працівника (що звільняється за угодою сторін) напередодні звільнення у підприємства немає можливості провести з ним остаточний розрахунок, але це не позбавляє працівника права на оплату листка непрацездатності. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП).
Правове регулювання надання допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам здійснюється відповідно до норм Закону про соцстрахування. Ст. 19 Закону №1105 визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВРУ.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується ФССУ (далі — Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ч. 2 ст. 22 Закону №1105).
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому КМУ (ч. 2 ст. 22 Закону №1105).
Працівнику, якого вже звільнено, необхідно надати листок непрацездатності, інакше підприємство не матиме підстав для нарахування та виплати лікарняних. У такому випадку оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності працівнику нарахують і виплатять не в день звільнення, а пізніше.
Допомогу з Фонду буде виплачено тільки після надходження на окремий рахунок суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку. Підприємство після надходження коштів виплачує їх звільненому працівнику.
Таким чином, виплата лікарняних після дати звільнення працівника не порушує вимог ст. 116 КзпП, але виплатити нараховані лікарняні підприємство зобов’язане в найближчий після нарахування день для виплати заробітної плати, а допомогу з Фонду – після надходження грошей на рахунок.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю та які виплачують, зокрема, допомогу по тимчасовій непрацездатності (абз. 8 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ).
Базою нарахування єдиного внеску для таких платників є, зокрема, суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до загальних положень Закону про ЄСВ страхувальники – це роботодавці та інші особи, які за Законом зобов’язані сплачувати єдиний внесок.
Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Після звільнення працівника підприємство не несе обов’язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.
Отже, сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахована особі після її звільнення, не є базою нарахування ЄСВ, оскільки нарахування відбулось поза межами трудових відносин. У зазначеному випадку вимога щодо нарахування єдиного внеску виходячи з розміру мінімальної зарплати не застосовується.
Анжеліка Роговець, головний державний ревізор-інспектор
Роман Свіца,
заступник начальника Управління – начальник відділу адміністрування єдиного внеску
Управління адміністрування єдиного внеску, методології та розгляду звернень платників податків
Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України
***
Читайте також: