Пенсійний фонд України у листі від 30 березня 2023 року № 12195-15368/У-03/8-2800/23 зауважив, що частиною першою статті 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) визначено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.
Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас надання допомоги по тимчасовій непрацездатності за перших п’ять днів тимчасової непрацездатності врегульовано нормами Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440.
Частиною другою статті 1 Закону № 1105 передбачено, що термін «застрахована особа» вживається у цьому Законі у значенні, наведеному в Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464 (далі — Закон № 2464).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа — це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Отже, право на допомогу по тимчасовій непрацездатності мають виключно застраховані особи, тобто для отримання права на зазначену допомогу працівнику необхідно набути статус «застрахованої особи» в місяці настання страхового випадку шляхом сплати за нього роботодавцем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в строки та розмірах, визначених чинним законодавством.
З урахуванням наведеного на період, коли працівник не виходив під час дії воєнного стану на роботу з нез’ясованих причин і за нього роботодавцем не сплачувався єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, він втрачає статус «застрахованої особи» й у випадку хвороби в цей період не набуває права на допомогу по тимчасовій непрацездатності з шостого дня непрацездатності.
