
Банк має право в односторонньому порядку припинити ділові відносини з клієнтом і розірвати договір у разі встановлення за результатами внутрішньої перевірки неприйнятно високого ризику. Однак це право не є абсолютним і може бути реалізоване лише за визначених законом обставин.
У кожному випадку банк повинен належними доказами підтвердити правові підстави такого рішення, чітко зазначити причини відмови від ділових відносин та обґрунтувати встановлення неприйнятно високого ризику із зазначенням відповідних критеріїв.
Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
Відкритий недержавний пенсійний фонд звернувся з позовом до АБ про визнання недійсними односторонніх правочинів щодо припинення ділових відносин, розірвання договорів і закриття рахунків, посилаючись на відсутність підстав для встановлення неприйнятно високого рівня фінансового ризику.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, визнавши правомірною відмову банку від підтримання ділових відносин на підставі встановленого за результатами внутрішньої перевірки неприйнятно високого ризику.
КГС ВС зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин у разі неможливості виконання законодавчих обов’язків чи мінімізації виявлених ризиків, а також за наявності обґрунтованих підозр щодо фіктивності діяльності клієнта.
Суд звернув увагу, що відповідно до вказаного Закону і Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.05.2020 року №65, банк перевіряв та оцінював фінансові операції не лише позивача, а й низки юридичних осіб. Саме сукупність отриманих даних стала підставою для відмови в підтриманні ділових відносин.
Під час внутрішньої перевірки АТ банк виявив циклічність фінансових операцій, транзит значних сум коштів, відсутність працівників і негативну інформацію щодо контрагентів. Суди попередніх інстанцій визнали відповідні твердження банку обґрунтованими.
КГС ВС також зазначив, що управління коштами пенсійного фонду та АТ здійснювала одна компанія з управління активами, а скаржник не навів належних аргументів, які б спростовували пов’язаність цих осіб.
Верховний Суд наголосив, що рішення банку ґрунтувалося на комплексному аналізі діяльності та пов’язаності низки юридичних осіб, підозрілих операцій, транзиту коштів і управлінської структури. Тому доводи скаржника про відсутність аналізу діяльності позивача є помилковими.
Касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Постанова КГС ВС від 6 жовтня 2026 року у справі №910/2989/25.


