Порядок (не)допуску до перевірки
Відповідно до п. 81.1. ПКУ посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки у разі виконання одночасно двох умов:
1) підстав для їх проведення, визначених ПКУ;
2) пред'явлення або надіслання у випадках, визначених ПКУ, таких документів як:
- направлення на проведення перевірки,
- копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення, ненадіслання або пред'явлення цих документів, оформлених з порушенням вимог, встановлених п. 81.1 ПКУ, є передбаченою законодавством підставою для недопущення посадових осіб до перевірки. За це платник податків жодної відповідальності не несе.
Водночас платник податків має право відмовитись від підпису на направленні на перевірку або допуску перевіряючих до перевірки (докладно про це далі). В обох цих випадках складається акт відмови.
Як відрізнити ці дві відмови?
Отже, відмова має бути висловлена діями платника податків. ПКУ дозволяє відмовити у допуску до перевірки двома способами.
Перший спосіб - відмова від підпису на направленні.
Цей спосіб вказує на отримання копії наказу, проте відмови від підпису лише на направленні. З практичної точки зору, відмова від підпису на направленні не має жодних наслідків в частині перешкоди у проведенні перевірки. В такому випадку складається акт відмови від підпису у направленні на перевірку, який є підставою для її початку.
Другий спосіб - відмова від допуску перевіряючих до проведення перевірки.
Цей спосіб передбачає, що у разі відмови платника податків у допуску перевіряючих до перевірки, платник податків отримує копію наказу, проте не отримує направлення на перевірку. В результаті складається акт відмови від допуску перевіряючих до перевірки, які після цього не мають права приступати до її проведення.
Водночас, ПКУ дає право фіскалам захищати своє право на проведення перевірки шляхом застосування адмінарешту майна за рішенням керівника ДПІ та через суд вимагати арешт коштів на рахунках такого платника податків. А платнику податків, своєю чергою, надається право оскаржити дії податківців на проведення перевірки, звернувшись до суду з позовом про визнання наказу на проведення перевірки протиправним та вимагати його скасування.
Хто складає акти про відмову
Як не дивно, але норми п. 81.1 та 81.2 ПКУ не говорять, кому саме належить складати акти відмови від підпису на направленні та від допуску перевіряючих до перевірки.
На практиці, такі акти складаються одночасно:
- перевіряючі - акт відмови від підпису на направленні,
- платник податків - акт відмови від допуску із зазначенням причин (наприклад, відсутні підстави для перевірки — згідно п. 78.1.1 ПКУ платник податків надав повну відповідь на запит, а контролюючий орган прийняв рішення про проведення виїзної позапланової перевірки).
Вважалось, що оскільки платник податків не допускає до перевірки, то й акт має складати саме він.
При цьому суди вважають факт складення одночасно цих двох актів відмови недоречним і що наявність одразу двох таких актів за однією перевіркою не висловлює істинне бажання платника податків.
Так, ВАСУ в ухвалі від 24.03.2016 р. №К/800/66537/13 зазначив, що відмова платника податків від підпису у направленні на перевірку та складення посадовими особами акту, який засвідчує факт такої відмови, не є тотожним акту, який має складатись посадовими особами у разі відмови платника податку у допуску посадових (службових) осіб Державної податкової служби до проведення перевірки.
Таким чином, ВАСУ чітко розрізняє такі два акти відмови, які не можуть складатись одночасно, адже мають різні наслідки.
Також варто звернути увагу на те, що, на думку ВАСУ, обидва акти відмови мають складатись саме посадовими особами органу ДФС, а не платником податків.
Крім цього, ВАСУ наголошує, що ПКУ не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної планової виїзної перевірки в приміщенні ДПІ у разі відмови платника податку від допуску посадових осіб до проведення перевірки чи відмови від підпису у направленні на перевірку.
Порада платнику податків
Із зазначеного зрозуміло, що платнику податків слід чітко та детально висловлювати свою позицію з приводу того, від чого він відмовляється і причин такої відмови.
У разі прийняття платником податків рішення не допустити перевіряючих до перевірки, посадові особи органу ДФС мають скласти акт відмови від допуску до перевірки. Лише цей документ зупиняє проведення перевірки. Хоча, звісно, не захищає від інших «каральних» заходів з боку податківців.
Якщо перевіряючі складають інші документи, крім акту відмови від перевірки, але не починають перевірку, то на нашу думку, це означатиме добровільну відмову перевіряючих від перевірки. А це не може мати жодних наслідків для платника податків — ні адмінарешту майна, ні арешту коштів на рахунках, ні проведення іншого виду перевірки з цих же підстав.
Водночас, п. 79.5 ПКУ та пп. 1.4.2 Методрекомендацій №22 передбачено: якщо під час організації документальної невиїзної перевірки платник податків при отриманні ним повідомлення та копії наказу про її проведення надає до ДФС обґрунтоване письмове звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки документальної виїзної перевірки, керівнику органу ДФС доцільно розглянути питання щодо заміни виду перевірки.
Про результати розгляду письмового звернення платнику податків надсилається (вручається) письмова відповідь у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ. При цьому, у разі зміни виду документальної перевірки (з невиїзної на виїзну) доцільно забезпечити скасування або внесення змін до раніше прийнятого рішення про проведення документальної невиїзної перевірки, а також дотримання порядку організації та умов допуску до проведення виїзної документальної перевірки, встановлених статтями 77, 78 та 81 ПКУ. Зокрема, оформлення та надання (пред'явлення) платнику податків відповідних документів для проведення документальної виїзної перевірки.
