Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Про що йдеться у справі ВС/КЦС №362/2159/15-ц, 10.10.18 р. – розглядає юридичний ресурс «Протокол».
Фабула судового акта: Інформація, що міститься в цьому судовому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду може бути корисною для споживачів, що вдались до захисту своїх прав.
Отже, позивач просив: розірвати укладений між ним та двома відповідачами (ФОП) договір купівлі-продажу меблів, стягнути з відповідачів сплачені за товар кошти в сумі 33 147 грн, неустойку за необмін товару в сумі 148 498 грн та 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Позов він мотивував тим, що після монтування і встановлення вказаних меблів ним було виявлено суттєві дефекти, що унеможливлювали експлуатацію, у зв'язку з чим він звернувся до відповідачів з вимогою про заміну товару на інший належної якості. Деякі деталі меблів були замінені, однак вони також мали дефекти, що призвели до неможливості користуватись придбаним товаром. Але відповідачі відмовляються повернути кошти за товар без пояснення причин.
В якості доказу придбання товару позивач надав витратну накладну з печаткою меблевого салону, що, як зазначив апеляційний суд, не містить даних, підтверджуючих існування між позивачем та відповідачами будь-яких зобов'язальних правовідносин. Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивач до суду не надав.
Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанціі про відмову у задоволенні позову, зауважив, що відповідно до ч. 1 та 3 ст. 698 ЦКУ до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Тлумачення статті ч. 3 ст. 698 ЦКУ дозволяє зробити висновок, що: законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у випадку відсутності регулювання на рівні ЦКУ застосовується законодавство про захист прав споживачів.
У п. 7 ст. 1 Закону №1023 передбачено, що договір – усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі – розрахунковий документ).
Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу (абз. 2 ч. 11 ст. 8 Закону №1023).
Нажаль Верховний Суд залишив поза увагою саме поняття «витратної накладної», в тому числі, в контексті Закону України «Про захист прав споживачів», і не дав відповіді на те, чи відноситься такий документ до категорії «інших документів», що підтверджують вчинення правочину.
У зв’язку з цим варто нагадати, що в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 зазначається наступне – «… підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦКУ (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. №9/252-10)».
