19 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №806/68/16, адміністративне провадження №К/9901/25664/18 (ЄДРСРУ №79957722) досліджував питання щодо не перерахування коштів до бюджету з вини банку.
За змістом п. 126.1 цієї статті ПКУ, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 к. дн., наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.
Пунктом 1.24 ст. 1 Закону №2346 визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Відповідно до п. 1.15 ст. 1 цього Закону ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону №2346 під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Пунктом 1.29 ст. 1 Закону №2346 передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.
Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону №2346 банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
За правилами п. 129.6 ПКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету. У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Усуваючи розбіжності у тлумаченні змісту даної норми, суд зазначає, що датою сплати податкового зобов'язання шляхом ініціювання грошового переказу за допомогою платіжного доручення є дата надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, тобто саме з фактом подання платником податків платіжного доручення до банку (а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету) законодавець пов'язує настання певних правових наслідків, зокрема, своєчасність сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постановах від 07.02.2018 р. у справі №808/9458/14 (ЄДРСРУ №72089383), від 03.05.2018 р. у справі №826/11432/17 (ЄДРСРУ №73811358), від 26.06.2018 р. у справі №826/18513/16 (ЄДРСРУ №74992457), від 04.12.2018 р. у справі №826/3671/17 (ЄДРСРУ №78325917).
ВИСНОВОК: Обов'язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.
При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету.
Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.09.2018 р. в рамках справи №823/1985/17, адміністративне провадження №К/9901/50540/18 (ЄДРСРУ 76307055).
Євген Морозов,
адвокат (судовий захист), магістр права