«Вісник. Офіційно про податки»
Коментар до Постанови ВС від 05.11.2019 р. у справі №160/909/19
Платник податків не допустив перевіряючих до перевірки, про що складено акт від 28.01.2019 р. «Про відмову в допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки». Доводи платника ґрунтувалися на застосуванні до спірних правовідносин положень Закону №877, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Стаття 2 цього Закону передбачає, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), в установленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Аналіз положень ч. 2 ст. 5 Закону №877 свідчить про те, що орган державного нагляду (контролю) залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності визначає періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), зокрема планові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються органом державного нагляду (контролю) за діяльністю суб’єктів господарювання, яка віднесена: до високого ступеня ризику — не частіше одного разу на два роки; до середнього ступеня ризику — не частіше одного разу на три роки; до незначного ступеня ризику — не частіше одного разу на п’ять років.
Частиною 3 ст. 22 Закону №877 передбачено, якщо не затверджені критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенями ризику їхньої господарської діяльності, періодичність проведення планових заходів та перелік питань для їх здійснення, то такі суб’єкти господарювання вважаються суб’єктами господарювання з незначним ступенем ризику та підлягають державному нагляду (контролю) не частіше одного разу на п’ять років.
Але, враховуючи пріоритетність застосування до спірних правовідносин норм ПКУ над нормами Закону №877-V, твердження платника податків про відсутність правових підстав для проведення планової перевірки Товариства є необґрунтованим, оскільки питання щодо підстав і порядку проведення податковим органом перевірок суб’єктів господарювання регулюється нормами Кодексу.
Тому здійснений судами попередніх інстанцій аналіз норм ПКУ та Порядку формування плануграфіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Мінфіну №524, зумовив висновок про правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного наказу та призначення протягом одного року планової виїзної документальної перевірки позивача як платника податків з високим ступенем ризику.
Отже, податковий орган, приймаючи спірний наказ про проведення перевірки, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.