ВС визначив кілька правил нарахування пені у господарському договорі

Коментар до постанови ВС від 20.08.2020 р., справа №902/959/19

ВС наголосив на правилах розрахунку пені: 

1. пеня нараховується за кожен день прострочення, право на подання виникає щодня на певну суму, 
2. період нарахування пені шість місяців, але може бути змінений сторонами, 
3. строк позовної давності - 1 рік та розраховується від дня порушення зобов’язання (вихідний чи святковий).

Докладніше розглянемо далі на прикладі реальної судової справи. 

Зміст позову

Контрагенти уклали договір оренди обладнання, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, а саме систему для виробництва електроенергії з біогазу, яке є об'єктом власності Орендодавця.

Пунктом 4.1. Договору оренди початок перебігу строку оренди обладнання, за який нараховується орендна плата, відраховується з моменту передачі обладнання Орендарю в оренду, про що складається Акт прийому-передачі обладнання в оренду.

Відповідно до п. 7.4 Договору орендну плату за кожен розрахунковий місяць Орендар сплачує Орендодавцю в безготівковій формі не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Датою оплати вважається день фактичного надходження коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця. У випадку недотримання вимог, передбачених даним пунктом, платіж вважається простроченим.

Пунктом 9.1.1 передбачено, що за кожен день прострочки внесення орендних платежів згідно зі строками оплати, визначеними цим договором, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої грошової суми.

Контрагентами був складений акт звірки розрахунків та підписаний уповноваженими представниками сторін. У результаті внаслідок неналежного виконання умови договору Орендодавцем нараховано пеню за порушення строків внесення орендних платежів в період з 05.11.2018 р. по 05.11.2019 р., яка становить 271 230,67 грн, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

При цьому орендодавець (власник обладнання) вважає, що розмір пені розрахований неправильно, а саме:

1. перерахунок пені здійснено з урахуванням місячних розмірів орендної плати,
2. в окремих випадках пеня розраховувалась за вихідні (святкові) дні, в той час як пеня має розраховуватись починаючи з першого робочого дня,
3. виникнення дат прострочення сум грошових коштів, сплачених орендарем (орендна плата), визначались з банківської довідки руху коштів по рахунку орендодавця та призначення платежу, вказаного орендарем при здійсненні оплат;
4. розрахунок пені був проведений за період з 05.11.2018 р. по 05.11.2019 р., тобто за один рік до звернення орендодавця до суду з даним позовом та в межах строків позовної давності, встановлених законодавством для цих вимог. У той час як рахувати пеню треба було, на думку орендодавця,  лише в межах шестимісячного строку. 

Що вирішили суди? 

Як не дивно, розмір пені відрізнявся, навіть, у судових рішеннях першої та апеляційної інстанції – 268 808,34 грн проти 269 365,28 грн. ВС, зі своєї сторони, наполягає на дотриманні правил розрахунку пені, які вже були визначені судовою практикою. Окреслимо їх.

Правило 1. Частиною 6 ст. 232 ГКУ визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Висновок: якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Наприклад,  якщо розрахунок пені починається з 01.12.2020 року, то позов може бути поданий на повну суму пені у будь-який день, але не пізніше 01.12.2021 р. При цьому подання позову 05.12.2021 р. автоматично зменшує суму пені на 4 дня прострочення, за якими минув строк позовної давності в один рік. І так далі... Це правило сторони не можуть змінити.

Правило 2. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ, до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6  ст. 232 ГКУ.

Висновок: приписами ч. 6 ст. 232 ГКУ передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Наприклад, сторони у договорі можуть встановити період нарахування 4 місяці або один рік. Але дата початку розрахунку пені не змінюється. Наприклад, це наступний день за датою оплати (інша дата виконання зобов’язання), встановлена у договорі. Навіть, якщо такий наступний день – вихідний чи святковий. Це змінити сторони також не можуть.

Правило 3. Неустойка нараховується у разі порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦКУ) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати орендної плати) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.

Водночас згідно з ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Верховний Суд зауважує, що приписами ч. 6 ст. 232 ГКУ передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Отже, шість місяців чи інший період, визначений у договорі – це період нарахування пені та не є строком позовної давності. А ось нараховану суму можна стягнути протягом одного року (строку позовної давності за приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ) – див. Правило 1.

Щодо актів звірки, то ВС вкотре наголосив, що він може бути доказом наявності заборгованості госпсуб`єкта, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. 

А коли ми говоримо про договір оренди обладнання – це акти, інші первинні документи, які вказують на використання обладнання протягом звітного періоду. Тож, варто підготуватися та надати ці документи до суду. 

Крім того, варто завжди пам’ятати, що господарські спори – це спори документів. І такі документи мають бути належним чином оформлені, погоджені сторонами та у цьому має переконатись й суд.