Судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних санкцій.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна (судами встановлено, що позивачем було реалізовано двадцять три будинки) є систематичною діяльністю. Колегія суддів зазначає, що вказані дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи позивача, а отже, вказане є свідченням того, що відповідна діяльність (метою якої є саме отримання прибутку) для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача як підприємця не є свідченням неповʼязаності таких операцій із підприємницькою діяльністю.
Верховний Суд виснував, що суди в питаннях оподаткування (зокрема, доходів, отриманих позивачем за відповідний податковий період, обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та утримувати з таких операцій ПДВ на загальних підставах) мають виходити з того, що відсутність у особи відповідного правового статусу у таких правовідносинах через нехтування встановленими законодавчими вимогами та відсутністю правового механізму примусу не може бути перешкодою для застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених ст. 177 ПКУ. Так, законодавець, формулюючи зміст ст. 177 ПКУ, з огляду на загально-правовий принцип добросовісності не міг передбачати таку протиправну поведінку платника податку, який ігноруватиме положення чинного податкового законодавства і здійснюватиме по своїй суті підприємницьку діяльність в межах спірних правовідносин не як фізична особа – підприємець, при цьому маючи такий правовий статус у перевіряємий контролюючим органом період.
Судом касаційної інстанції наголошено, що вказана поведінка позивача вказує на те, що така особа створює умови, які не можуть мати на меті чогось іншого, крім невиконання вимог податкового законодавства (зокрема, уникнення виконання податкового обов'язку). Фактично особа таким чином штучно створює умови для непоширення на неї вимог ст. 177 ПКУ щодо порядку оподаткування доходів від господарської діяльності фізичних осіб – підприємців. Такі дії вчиняються цілеспрямовано, мета яких – невиконання податкового обов'язку шляхом мінімізації податкових зобов'язань зі сплати ПДФО та ПДВ.
Верховний Суд погодився з висновками контролюючого органу, що діяльність позивача для цілей оподаткування має кваліфікуватися саме як підприємницька, до нього мають бути застосовані правові наслідки як до особи зі статусом «фізичної особи – підприємця», що обумовлює застосування до отриманого позивачем доходу правил оподаткування, встановлених ст. 177 ПКУ, а формальне незазначення позивачем у межах спірних правовідносин відповідного правового статусу, за умови існування вказаних сутнісних критеріїв, не може бути підставою для звільнення від оподаткування здійснюваної ним діяльності у встановленому податковим законодавством розмірі.
Таким чином, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 04.12.2023 у справі №480/4636/19 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення; рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2021 залишено без змін.